розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Балаклавського районного суду м. Севастополя від 03 квітня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Севастополі про визнання дій неправомірними та зобов'язання видати дозвіл на виконання будівельних робіт,

ОСОБА_6 звернувся з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Севастополі про визнання дій неправомірними та зобов'язання надати дозвіл на виконання будівельних робіт.

Постановою Балаклавського районного суду м. Севастополя від 03 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися з касаційними скаргами на них, в яких просили рішення судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В запереченнях позивач просив залишити скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Судами встановлено, що 05 лютого 2009 року позивач звернувся до відповідача з заявою про видачу дозволу на виконання будівельних робіт щодо реконструкції квартири за адресою: АДРЕСА_1 (яка належить йому на праві власності), - та реконструкції прибудинкової території.

Листом від 09 лютого 2009 року № 7/27-324 відповідач повідомив про відмову в задоволенні цього клопотання. Рішення мотивоване тим, що позивач не надав документ про видачу дозволу на виконання будівельних робіт.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з цим позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості позову.

Скаржники вказують на те, що рішення судів є незаконними.

Вони (позивачі), як власники квартир в будинку за адресою: АДРЕСА_1, - є співвласниками прибудинкової території, і не давали згоду на проведення будь-яких будівельних робіт на прибудинковій території. Скаржники вважають, що оскаржуване рішення відповідача є законним.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржників.

Частинами 1-3 статті 29 Закону України "Про планування і забудову території" передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Замовник та підрядник для одержання дозволу на виконання будівельних робіт подають до відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю письмову заяву, до якої додаються: 1) документи від замовника будівництва: документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію; проектна документація на будівництво, погоджена та затверджена в порядку, визначеному законодавством; відомості про здійснення авторського і технічного нагляду; копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт (у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування); фінансова звітність, що складається відповідно до статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та копія ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, засвідчена в установленому законом порядку (у разі здійснення будівництва, що передбачає пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб).

Крім того, частинами 2, 3 статті 42 Земельного кодексу України передбачено, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами скаржників, що для правильного вирішення справи суди повинні встановити, чи надавалася згода співвласників інших квартир на вказане будівництво, а також яким документом підтверджується право користування або власності на земельну ділянку, зайняту під будівництво.

При цьому судам слід звернути увагу на те, що прибудинковою територією вважають встановлену за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельну ділянку багатоквартирної несадибної житлової забудови, необхідну для розміщення та обслуговування жилого будинку й господарських і технічних будівель та споруд біля нього, тобто територію під жилим будинком, проїзди й тротуари, озеленені ділянки та ігрові майданчики, майданчики для відпочинку, занять спортом, тимчасового зберігання автомобілів жителів будинку, для господарських потреб та інші території, пов'язані з утриманням і експлуатацією будинку.

З аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм ст. 42 ЗК випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об'єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року N 1521 "Про реалізацію Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (1521-2002-п) .

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Балаклавського районного суду м. Севастополя від 03 квітня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.