Суддів:Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І.розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 року у справі № 2а/0570/4773/2012 за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області, Головного управління Державного казначейства України у м. Маріуполі про стягнення заборгованості, -

В квітні 2012 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області, Головного управління Державного казначейства України у м. Маріуполі з позовом про стягнення примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку із придбанням автомобіля у розмірі 3061,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час реєстрації автомобіля ОСОБА_4 був змушений сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 3061,81 грн. Зазначив, що відповідно до Закону України від 26.06.1997 № 400/97ВР (400/97-ВР) "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" цей збір мають сплачувати особи, які відчужують, а не купують автомобіль, а відтак він не повинен його сплачувати.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 суму сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі-продажу автомобіля в розмірі 3061,81 гривень.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 був придбаний легковий автомобіль "HUNDAI" модель "TUCSON", номер шасі - НОМЕР_1, державний номер - НОМЕР_2.

При реєстрації автомобіля у відділі Державної автомобільної інспекції позивачем був сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування за автомобіль марки "HUNDAI" модель "TUCSON" в розмірі 3061,81 грн. (3 % від вартості автомобіля), що підтверджено квитанцією № 147073 від 23 березня 2012 року.

Однак, позивач вважає, що сплачені ним кошти підлягають поверненню, оскільки він не є платником збору з операцій з відчуження автомобіля.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що придбання позивачем за договором купівлі-продажу легкового автомобіля не є господарською операцією, оскільки вказаний договір є цивільно-правовою угодою між фізичною та юридичною особами, та не підпадає під предмет регулювання Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року N 1740 (1740-98-п) . Отже, позивач сплатив "збір при відчуженні легкових автомобілів" в сумі 3061,81 гривень з підстав, не передбачених Законом № 400/97-ВР (400/97-ВР) .

Колегія суддів вважає такі висновки судів вірним та обґрунтованими, враховуючи наступне.

Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а саме 23.03.2012 року) визначено виключний перелік осіб -платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Отже, відповідно до цього Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 17 червня 2008 року у справі за позовом фізичної особи до Управління Пенсійного фонду України в Кременецькому районі про повернення безпідставно стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року (1740-98-п) суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Крім того, у роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01 листопада 1996 року № 9 (v0009700-96) (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції (254к/96-ВР) , так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.