Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., Донця О.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2009 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у справі №2а-4469/09/1570 за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії, -

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати неправомірними дії Одеського обласного військового комісаріату щодо перерахунку раніше призначеної пенсії протиправними та зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії з урахуванням надбавки у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2000 р. згідно статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких осіб".

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2000 року йому нараховувалася надбавка до пенсії за участь у бойових діях у меншому розмірі ніж передбачено ч. 4 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни та їх соціальний захист".

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2009 року, зміненою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року, визнана бездіяльність Одеського обласного військового комісаріату щодо відмови у призначенні та виплаті підвищення (надбавки) до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком в період з 08.02.2005 р. по 01.07.2006 р. протиправною; зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату підвищення (надбавки) до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком в період з 08.02.2005 р. по 01.07.2006 р., з урахуванням фактично виплачених сум.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено, що позивач являється учасником бойових дій, у спірний період отримував надбавку до пенсії у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 р. №1/2002 виходячи із розміру мінімальної пенсії 19,91 грн.

Призначення та виплата надбавки до пенсії за участь в бойових діях регулюється Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. (3551-12) та Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу внутрішніх справ та деяких осіб" від 09.04.1992 р. (2262-12) , згідно яких пенсії за вислугу років учасникам бойових дій виплачуються з надбавкою у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком.

Частково задовольняючи позовні вимоги суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу застосуванню підлягають положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав. Змінюючи постанову суду першої інстанції апеляційний суд застосував наслідки пропуску строку згідно ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновкам судів першої та апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо розміру нарахованих надбавок до пенсії з урахуванням надбавки у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2000 р. згідно статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких осіб".

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Призначення та виплата надбавки до пенсії за участь в бойових діях регулюється Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. (3551-12) та Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу внутрішніх справ та деяких осіб" від 09.04.1992 р. (2262-12)

Частина 4 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії ї соціального захисту" в редакції, чинній на час спірних правовідносин, визначає, що учасникам бойових дій пенсія або щомісячне довічне грошове забезпечення, яке виплачується замість пенсії, підвищується у розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зазначена норма кореспондується з п. "г" ст. 25 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", якою встановлено, що пенсії учасникам бойових дій підвищуються розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Вихідним критерієм обрахунку підвищення до пенсії виступає мінімальна пенсія за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Розмір мінімальної пенсії за віком на період з 01.01.2000 р. був визначений постановами Кабінету Міністрів України № 342 від 19.03.1996 р. (342-96-п) , № 831 від 26.07.1996 р. (831-96-п) і складав 16,62 грн.

В подальшому розрахунок підвищення до пенсії позивачу проведений, виходячи з установленого постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) розміру, який складає 19,91 грн.

Відповідно до вимог вказаних постанов Кабінету Міністрів України позивачу в період з 01.01.2000 р. до 01.10.2003 р. підвищення до пенсії виплачувалось у розмірі 24,93 грн., починаючи з 01.10.2003 року - 29,87 грн., що відповідає 150 відсоткам мінімальної пенсії за віком (16,62 х 150% = 24,93 ; 19,91 х 150% = 29,87)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві застосуванню підлягають положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не наведена постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Так, частина 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, набула чинності з 12.01.2005 року.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 (2939-15) ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в новій редакції. Відповідно до цього Закону пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються, зокрема, учасникам бойових дій на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (2939-15)

вищезазначені зміни, внесені до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", набули чинності з 01.07.2006 року.

Таким чином в період з 12.01.2005 р. по 01.07.2006 р. позивач мав право на отримання пенсії з урахуванням підвищення в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком і органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено встановлено, що позивачем пропущений строк, передбачений ст. 99 КАС України для звернення до суду. Відповідно до ст. 100 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки, як свідчать матеріали справи, Одеський обласний військовий комісаріат наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, то при визначені дати початку проведення перерахунку пенсії позивачу застосовується річний строк для звернення до суду з моменту подачі позовної заяви, тобто захист порушених прав позивача починається з 08.02.2005 року.

Статтею 99 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України.

Таким чином, з 1 січня 2007 року саме органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Виходячи з наведеного колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не є правонаступником Міністерства оборони України, оскільки саме органи Пенсійного фонду України наділено повноваженнями щодо перерахунку та виплати пенсій, призначених до 01.01.2007 року.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання бездіяльності Одеського обласного військового комісаріату щодо відмови у призначенні та виплаті підвищення (надбавки) до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком протиправною; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату підвищення (надбавки) до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України та задоволення позовних вимог в період з 08.02.2005 р. по 01.07.2006 р.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанції винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає, що справа переглядається в межах касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2009 року, змінену постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року, та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.