Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Донця О.Є., Леонтович К.Г.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року у справі № 2а-13/07 за позовом ОСОБА_2 до Берегівської міської ради Закарпатської області про скасування рішення виконавчого комітету Брегівської міської ради, -

У червні 2007 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Берегівської міської ради Закарпатської області, в якому просив скасувати рішення виконкому Брегівської міської ради № 457 від 25.11.1993 року

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановляючи рішення №457 від 25.11.1993 року Берегівський виконавчий комітет вийшов за межі своєї компетенції, чим порушив норми ст. 32 Закону України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве та регіональне самоврядування", оскільки таке питання слід було вирішувати лише в судовому порядку.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволені. Скасоване рішення виконкому Брегівської міської ради №457 від 25 листопада 1993 року в частині припинення права володіння та користування земельною ділянкою, наданою позивачу ОСОБА_2 за рішенням виконкому №170 від 25 квітня 1991 року.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконкому Брегівської міської ради №170 від 25.04.1991 року ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка площею 840 м2 за адресою АДРЕСА_1. На виконання вказаного рішення з ОСОБА_2 був укладений договір про надання в безстрокове використання земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві приватної власності від 29.08.1991 року, який був посвідчений державним нотаріусом 23.11.1991 року. Рішенням виконкому Брегівської міської ради №457 від 25.11.1993 року припинене право ОСОБА_2 на володіння та користування земельною ділянкою, враховуючи норми ст. 27 п. 8 та ст. 28 Земельного кодексу України. Рішенням сесії Брегівської міської ради № 1028 ОСОБА_1 передана земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 під забудову, а 1 липня 2006 р. ОСОБА_1 виданий державний акт.

Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що у відповідача були відсутні підстави для застосування до позивача наслідків передбачених п.14 договору від 29.08.1991 року за порушення строків будівництва без поважних причин. Крім того Рішення виконкому Брегівської міської ради №457 від 25.11.1993 року прийняте відповідачем з перевищенням повноважень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст.32 Закону УРСР, "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", від 07.12.1990, № 533-XII, закріплена загальна компетенція виконавчого комітету Ради народних депутатів: розробляє і подає на затвердження Ради схему організації самоврядування на відповідній території, структуру, загальну чисельність апарату управління та витрат на його утримання; утворює, реорганізує і ліквідує відділи, управління та інші органи виконавчого комітету в межах затвердженої Радою структури, затверджує положення про них, призначає та звільняє їх керівників; утворює і затверджує комісії при виконавчому комітеті Ради, змінює їх склад, керує їх роботою; скасовує акти відділів, управлінь, інших підпорядкованих йому органів, а також підприємств (об'єднань), організацій і установ, які належать до комунальної власності; утворює виборчі дільниці та виборчі комісії, сприяє комісіям у здійсненні ними своїх повноважень відповідно до законодавства; організує виконання рішень Ради, а також затверджених нею планів та програм економічного і соціального розвитку, бюджету. Виконавчий комітет є незалежним у виборі форм і методів при здійсненні своєї виконавчо-розпорядчої діяльності. Виконавчий комітет здійснює також окремі повноваження, делеговані йому державою.

Згідно ч.1 ст.42 Закону УРСР, "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", від 07.12.1990, № 533-XII, виконавчому комітету державою делеговані зокрема такі повноваження: здійснення контролю за використанням і охороною землі, її надр, водойм, лісів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів на відповідній території в межах і в порядку, встановлених законодавством України; реєстрація права власності на землю і право землекористування та договорів на оренду землі.

Відповідно п.12, п.17 ст.19 Закону УРСР, "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", від 07.12.1990, № 533-XII, виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються зокрема питання про скасування розпоряджень голови Ради, рішень та розпоряджень виконавчого комітету, за винятком рішень і розпоряджень з питань, віднесених до повноважень виконавчого комітету щодо здійснення державних функцій; регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Таким чином, скасування рішень та розпоряджень виконавчого комітету віднесено до виключної компетенції Ради народних депутатів.

Пунктом 5 частини першої статті 6 Цивільного кодексу Української РСР, від 18.07.1963 (чинного на час виникнення правовідносин) встановлено, що захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом припинення або зміни правовідносин.

Згідно п.14 договору про надання в безстрокове використання земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві приватної власності від 29.08.1991 року, право користування земельною ділянкою може бути припинено в судовому порядку.

Судами встановлено, що судове рішення щодо припинення права ОСОБА_2 на володіння та користування земельною ділянкою, яка йому була надана згідно рішення виконкому Брегівською міської ради №170 від 25 квітня 1991 року не приймалося.

Враховуючи вищенаведене суди першої та апеляційної інстанції дійшли до вірного висновку про перевищення повноважень відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.