Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2009 р.

у справі № 2-а-4769/08/0470

за позовом Комунального підприємства "Виробниче об'єднання житлово-комунального господарства м.Вільногірська"

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Комунальне підприємство "Виробниче об'єднання житлово-комунального господарства м.Вільногірська" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2009 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2009 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.01.2008 р. № 0000021540/0 (від 22.02.2008 р. № 0000021540/1, від 14.04.2008 р. № 0000021540/2).

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивачем 27.12.2007 р. було подано до податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток за 11 місяців 2007 року.

Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку позивача з питань виявлення арифметичних або методологічних помилок у поданій платником податку податковій декларації за 11 місяців 2007 року, про що складено акт від 17.01.2008 р. №1/151, яким встановлено порушення позивачем п.3.1 ст. 3, ст. 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003 р. №143 (z0271-03) та п.17.2 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 25.01.2008 р. № 0000021540/0, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємства у розмірі 28 718,00 грн.

У порядку адміністративного узгодження, податковим органом було прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 22.02.2008 р. № 0000021540/1, від 14.04.2008 р. № 0000021540/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у поданій декларації з податку на прибуток за 11 місяців 2007 року задекларовано самостійно виявлені помилки, рядок 05.2 декларації з від'ємним знаком - 2 297 451,00 грн.

При цьому, позивачем у рядку 22 декларації "сума штрафу, самостійно нарахованого у зв'язку з виправленням помилок" проставлено прочерк, у зв'язку з тим, що 11 місяців не є звітним періодом, у якому є обов'язковим самостійне визначення суми штрафу при виправленні самостійно виявлених помилок у попередньому періоді.

За висновками податкового органу, позивачем не задекларовано суму штрафу, самостійно нараховану у зв'язку із виправленням помилки при коригуванні валових витрат у сторону зменшення у розмірі 28 718,00 грн., чим порушено п.17.2 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до п.6.1 ст.6 цього Закону. При цьому, за звітні квартали, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Згідно з приписами п.17.2 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за підсумками 2007 року було подано до контролюючого органу декларацію з податку на прибуток, де у рядку 05.2 "самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів" зазначено від'ємне значення - 1 483 497,00 грн. У рядку 22 декларації "сума штрафу, самостійно нарахованого у зв'язку з виправленням помилок" зазначено 18 544,00 грн. Сплата підприємством вказаної суми була здійснена у 2008 році.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що позивач діяв у відповідності до вимог абз. "б" п.17.2 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

При цьому, доводи скаржника на застосування до спірних відносин приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 30.11.2006 р. №398-V (398-16) , який, на його думку, має пріоритет відносно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) обґрунтовано не взято до уваги судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.

На період виникнення спірних правовідносин діяли нормативно-правові акти, що мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали податкові періоди, у яких відбувається нарахування та сплата податку на прибуток, тобто норми ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і нормами абз.1 п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" (398-16) суперечили одна одній.

Згідно абз.2 п.9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11.12.1996 р. № 29 (z0723-96) , у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або органів державної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і органу державної податкової служби, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене, позивач при подачі податкової звітності правомірно застосував приписи Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , вважаючи звітним податковим періодом рік.

Крім того, апеляційним судом обґрунтовано зроблено посилання на рішення Вільногірської міської ради від 27.06.2007 р. № 446-22/У, яким позивача було звільнено від сплати податку на прибуток у 2007 році та яке було чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Так, можливість встановлення податкових пільг була передбачена Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) . У цьому Законі визначено введення пільг щодо податку на прибуток як принципову засаду побудови і призначення системи оподаткування і зазначено, що це обумовлюється стимулюванням підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності.

Аналізуючи приписи Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) , можна зробити висновок про те, що Верховна Рада АРК та відповідні ради мають право встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування не тільки стосовно місцевих, а й стосовно загальнодержавних податків, суми яких відповідно до законів України зараховуються до місцевих бюджетів, в межах цих сум.

Також обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції щодо протиправності прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у формі "Р", оскільки таке рішення, у відповідності до вимог п.17.3 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", може прийматися тільки у разі застосування до платника штрафних (фінансових) санкцій разом з нарахуванням податкових зобов'язань.

Так, відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З правового аналізу викладеного підпункту вбачається, що визначення суми штрафу прямо залежить від суми податкового зобов'язання, донарахованого контролюючим органом за підставами, викладеними у абз. "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, яке і є базовою величиною для розрахунку суми штрафних санкцій.

Тобто, податковий орган, не визначивши у передбаченому законом порядку суму основного податкового зобов'язання, в порушення вимог п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 вказаного Закону, застосував штрафні санкції, з огляду на що висновок суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідає правильному застосуванню наведеної норми матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2008 р. № 0000021540/0 та прийнятих за результатами адміністративного узгодження податкових повідомлень-рішень від 22.02.2008 р. № 0000021540/1, від 14.04.2008 р. № 0000021540/2.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2009 р. у справі № 2-а-4769/08/0470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.