Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2010 р.

у справі №2а-45655/09/1670

за позовом Підприємства Комсомольського виправного центру №136 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

Підприємство Комсомольського виправного центру №136 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.05.2009 р. №63/0004081700/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання несвоєчасності сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, про що складено акт від 08.05.2008 р. №3, яким встановлено порушення позивачем вимог ст. 5 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", а саме: несвоєчасна сплата позивачем податку з власників транспортних засобів.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.05.2008 р. №63/0004081700/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3944,29 грн.

У порядку адміністративного узгодження, контролюючим органом скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.05.2008 р. №63/0004081700/0 у частині 930,88 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а в іншій частині - рішення залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стало порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів на 535 календарних дні.

У той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що платіжними дорученнями від 14.04.2006 р. №147, від 13.07.2006 р. №283, від 10.10.2006 р. №432, від 27.10.2006 р. №471, від 11.01.2007 р. №7, в яких вказано призначення платежу - "податок з власників транспортних засобів за 2, 3, 4 квартали 2006 р.", позивачем сплачено вказаний податок у загальній сумі 21747,00 грн.

При цьому, перераховані позивачем кошти в рахунок погашення податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів відповідач зарахував за інший податковий період, у зв'язку з чим у платника податку виникла затримка сплати поточного платежу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність таких дій податкового органу та вважає за необхідне зазначити, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику податків, тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, платник податку, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на додану вартість, виконує своє зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Оскільки у податкового органу не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені платником податків суми за інші періоди, ніж визначені таким платником, то визначення періоду протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення платником податків інших зобов'язань, є помилковим. Отже, безпідставними є висновки податкового органу щодо несвоєчасності сплати позивачем сум узгоджених податкових зобов'язань з податку з власників транспортних засобів, а відтак застосування штрафних (фінансових) санкцій також є неправомірним.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2010 р. у справі №2а-45655/09/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.