Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 р.

у справі №2а-2982/10/1670

за позовом Приватного підприємства "Правове рішення - Да"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання недійсним та скасування акту про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість,

Приватне підприємство "Правове рішення - Да" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування акту про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 17.05.2010 р. №134 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість 04.02.2009 р., про що йому видане свідоцтво № 100166608.

На підставі рішення контролюючого органу з 17.05.2010 р. анульовано реєстрацію позивача як платника податку на додану вартість, про що прийнято акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 17.05.2010 р. № 134, підставою чому контролюючим органом визначено п.п. "в" п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: недекларування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 496 529,10 грн.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про задоволення позову, мотивували їх тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин у справі та вимог законодавства, не довів правомірність прийнятого ним рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п.п. "в" п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий орган дійшов висновку про наявність підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивача з підстав недекларування останнім податкових зобов'язань.

Так, відповідно до п.п. "в" п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадку, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.

Як свідчить аналіз наведеної норми, реєстрація особи в якості платника податку на додану вартість з підстав, визначених цією нормою, анулюється у двох випадках: 1) у випадку реєстрації особи в якості платника єдиного податку; 2) у випадку, якщо така особа стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування.

Водночас наведена законодавча норма не може розглядатися як підстава для розширеного тлумачення обставин, за яких відбувається анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, порівняно з тими, що згадані в пункті 9.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Зокрема, порушення платником податку правил податкового обліку з податку на додану вартість можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої цим Законом та іншими законами з питань оподаткування, але не тягнуть за собою права податкового органу анулювати свідоцтво про реєстрацію такого платника податку.

Отже, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на невідповідність дій позивача пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання адміністрування податку на додану вартість" від 09.09.2009 р. № 1120-р (1120-2009-р) , якими передбачено, що органи державної податкової служби в разі встановлення факту виписування податкових накладних, згідно з якими платник податку на додану вартість - постачальник товарів (робіт, послуг) не задекларував податкові зобов'язання, мають право вжити заходів для анулювання реєстрації такого платника відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Перелік підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, передбачений Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , є вичерпним і в силу пункту 11.4 статті 11 цього ж Закону не може бути розширений інакше, ніж шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування податком на додану вартість.

Виходячи з аналізу наведених законодавчих норм, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для анулювання реєстрації позивача в якості платника податку на додану вартість, а відтак наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 р. у справі №2а-2982/10/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.