Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., за участю секретаря: Руденко А.М., за участю представників позивача: Нетреби С.О., відповідача: Оксененко К.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 р.

у справі №2а-14187/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина торгова система - Київ"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдина торгова система - Київ" (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 р., частково задоволено адміністративний позов: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.07.2011 р. № 0000252333 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 960 019,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 834 251 грн., за штрафними санкціями - 125 768,50 грн.; від 07.07.2011 р. № 0000622390; від 26.09.2011 р. № 0000382333. Відмовлено у задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2011 р. № 0000252333 в частині застосованих штрафних санкцій у сумі 82 794,25 грн. Присуджено на користь позивача судові витрати (державне мито) у розмірі 2,55 грн. з державного бюджету.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, відповідно до яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку господарської діяльності позивач з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт від 20.06.2011р. № 3220/23-621-32959643.

У ході проведеної перевірки контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягали у включенні до податкового кредиту липня, серпня, грудня 2010 р. та березня 2011 р. суми податку на додану вартість у розмірі 834 250,63 грн. на підставі виписаних у минулих періодах податкових накладних, без документального підтвердження про отримання їх у періоді віднесення до податкового кредиту. Крім цього, позивачем включено податок на додану вартість у сумі 346 296,06 грн. до податкового кредиту після того як була анульована реєстрація платником податку на додану вартість постачальника товарів.

Цією ж перевіркою було виявлено порушення позивачем п. 6.2, п. 6.3 Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.02.1994р. № 7 (ra0007052-94) , які полягали у неподанні до ДПІ податкових розрахунків збору за право використання місцевої символіки м. Києва за І кв. 2010 р. - IV кв. 2010 р. на загальну суму 3935,91 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

від 07.07.2011р. № 0000252333, яким за порушення пп. 7.2.6, 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 042 813,75 грн. (у т.ч. 834 251,00 грн. - основний платіж, 208 562,75 грн. - штраф);

від 07.07.2011р. № 0000622390, яким за порушення п. 6.2, п. 6.3 Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.02.1994р. № 7 (ra0007052-94) , позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі збору за право використання місцевої символіки на 5259,89 грн. (у т.ч. 3935,91 грн. - основний платіж, 1323,98 грн. - штраф).

У ході процедури адміністративного оскарження рішенням ДПА у м. Києві від 16.09.2011р. № 9215/10/25-114 податкове повідомлення-рішення від 07.07.2011 р. №0000252333 скасовано у частині 82 794,25 грн. застосованих штрафних санкцій, у зв'язку з чим відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 26.09.2011 р. №0000382333, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 960 019,50 грн. (у т.ч. 834 251 грн. - основний платіж, 125 768,25 грн. -штраф).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення позивачем вимог пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зумовлені, на думку відповідача, включенням позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку у розмірі 834 251,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками товарів у минулих періодах без документального підтвердження отримання їх у такому періоді, а саме:

у липні 2010 р. - ПДВ у сумі 147 763,00 грн. на підставі податкових накладних від 13.10.2009 р. № 76 та від 10.11.2009 р. № 89, виписаних ДП "ЕТС Україна" СП ТОВ "Єдина Торгова Система";

у серпні 2010 р. - ПДВ у сумі 156 773,00 грн. на підставі податкових накладних від 26.01.2010 р. № 1, від 01.02.2010 р. № 7, від 11.02.2010 р. № 8, виписаних ТОВ "ЕТС Україна";

у грудні 2010 р. - ПДВ у сумі 198 534,00 грн. на підставі податкових накладних від 01.10.2009 р. № 73 та від 05.11.2009 р. № 87, виписаних ДП "ЕТС Україна" СП ТОВ "Єдина Торгова Система";

у березні 2011 р. - ПДВ у сумі 331 181,00 грн. на підставі податкових накладних від 15.06.2010 р. № 47, 03.08.2010 р. № 64 та від 15.12.2010 р. № 106, виписаних ТОВ "ЕТС Україна".

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2010 - 2011 роки, при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , так і Податкового кодексу України (2755-17) .

Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата виникнення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні приписи містить також Податковий кодекс України (2755-17) , а саме:

відповідно до пп. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом положень п. 198.2 цієї ж статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) кореспондують право на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з наявністю податкової накладної, за результатами господарської операції.

Відтак, зважаючи на той факт, що законодавчо закріпленою датою виникнення права на податковий кредит вважається дата фактичного отримання податкових накладних, а також оскільки судовими інстанціями було встановлено, що фактичне отримання вказаних накладних у тому звітному періоді, коли вони включені до податкового кредиту підтверджується поштовими конвертами з відбитками календарного штемпелю пошти, а також відображенням такого факту позивачем у Реєстрах отриманих та виданих податкових накладних, висновок про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту є хибним.

Крім того, виходячи із приписів Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) лише відсутність податкових накладних безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Податковий орган у своїх доводах також посилається на той факт, що серед податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у спірному періоді є податкові накладні, виписані підприємством, свідоцтво платника податкового якого анульовано.

У той же час, суди відхилили наведені доводи відповідача, зважаючи на такі обставини.

Так, судовими інстанціями було встановлено, що податкові накладні виписані ДП "ЕТС Україна" СП ТОВ "Єдина Торгова Система" в момент виникнення у нього податкових зобов'язань з податку на додану вартість по поставці на користь позивача товарів. На час їх складення у жовтні, листопаді 2009 р. вказане підприємство було зареєстрованим платником вказаного податку, про що свідчить свідоцтво від 03.07.2008 р. № 100125551. Свої податкові зобовязання з ПДВ названий контрагент належним чином відобразив у податкових деклараціях з ПДВ за жовтень та листопад 2009 р.

Між тим, на час подання декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 р. названий контрагент реорганізувався у ТОВ "ЕТС-Україна" у зв'язку із чим було анульовано попереднє та видано нове свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.12.2009 р. № 100260604.

Аналізуючи встановлені обставини у їх сукупності суди попередніх інстанцій аргументовано визначились із тим, що подальша реорганізація контрагента та анулювання попередньої реєстрації платником податку на додану вартість не впливає на дійсність виписаних раніше податкових накладних, а отже не позбавляє їх правового значення, що у свою чергу свідчить про наявність у позивача правових підстав формувати податковий кредит на підставі таких накладних.

Судова колегія також вважає обґрунтованими висновки судів при визначенні відсутності у позивача обов'язку щодо сплати збору за використання місцевої символіки (символіки міста Києва) зважаючи на таке.

Статтею 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20.05.1993 р. №56-93 (далі - Декрет) визначено, що збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Декрету органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

На реалізацію положень Декрету Київська міська рада 15.02.1994 р. рішенням №7 (ra0007052-94) затвердила Положення про збір за право на використання символіки міста Києва (далі - Положення), а рішенням Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 21.03.1995 р. № 72 (ra0072051-95) (із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.1996 р. №39 (ra0039017-96) ) схвалено Перелік назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки (далі - Перелік).

Положенням (в редакції рішення Київської міської ради від 09.03.2006 р. №149/3240 (ra0149023-06) ) визначено, що до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим Переліком. Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції; зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються при виготовленні друкованої (за виключенням бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо (п. 1.2). Використання символіки м. Києва (в назвах підприємств, товарних знаках, при виготовленні продукції, наданні послуг, здійсненні робіт) з комерційною метою дозволяється тільки при наявності дозволу, наданого Головним управлінням культурної спадщини виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (п. 1.3).

Пунктом 76 Переліку назву "Київ" віднесено до переліку назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті у встановленому порядку.

Отже, назва "Київ" є місцевою символікою, використання якої з комерційною метою (в назвах підприємств, товарних знаках, при виготовленні продукції, наданні послуг, здійсненні робіт) дозволяється тільки при наявності дозволу, наданого Головним управлінням культурної спадщини виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Розділом III "Платники податків" Положення встановлено, що платниками збору є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку міста Києва з комерційною метою, крім підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують в найменуванні слово Київ та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.

Таким чином, не є платником збору підприємство, яке використовує у своєму найменуванні слово Київ для визначення свого місцезнаходження за територіальною ознакою.

Так, судовими інстанціями у ході розгляду справи було встановлено, що позивач входить до Групи компаній "Єдина Торгова Система", яка серед іншого включає офіси і склади на Уралі в Єкатеринбурзі, в м. Новосибірську, в м. Ростові-на-Дону, в м. Мінську (Білорусь), в м. Алмати (Казахстан), а також з 2003 р. відкрито дочірнє підприємство у м.Чернігові для поставок товарів на Україну, з 2004 р. відкрито офіс і склад у м. Києві, з 2008 р. відкрито офіс та склад в м. Одеса. При цьому для визначення територіального обслуговування та місцезнаходження того чи іншого офісу Групи компаній "Єдина Торгова Система" використовуються відповідні назви міст, регіонів, територій, як то: ТОВ "Єдина Торгова Система" (Головний офіс), "Єдина Торгова Система-М" (Москва), "Єдина Торгова Система-Урал", "ЕТС-Сибір", "Єдина Торгова Система-Казахстан", "ЕТС-Україна" (м.Чернігів), а також - "Єдина торгова система - Київ", враховуючи місцезнаходження.

Наведені обставини дозволили судам дійти правомірного висновку відносно того, що позивач з урахуванням приписів Положення про збір за право на використання символіки міста Києва належить до кола осіб, які використовують в найменуванні слово "Київ" та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.

Виключає відповідальність позивача за порушення вимог Положення про збір за право на використання символіки міста Києва також і той факт, що він не був зареєстрованим платником збору за право на використання символіки міста Києва, а отже у нього був відсутній обов'язок сплачувати відповідний збір та подавати до податкових органів відповідні розрахунки.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції погоджується із висновками попередніх судових інстанцій стосовно неправомірності спірних податкових повідомлень-рішень, а відтак наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2011 р. №0000622390 та від 26.09.2011 р. № 0000382333, а також від 07.07.2011 р. №0000252333 у частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 960 019,50 грн.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.