Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.12.2010 р.

у справі № 2-а-23887/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лема Шіпінг Едженсі"

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.12.2010 р., задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лема Шіпінг Едженсі" (далі - позивач) до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (далі - відповідач): визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 р. № 0000070700/0 та № 0004011520/0, присуджено з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового у розмірі 3, 40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

У період з 13 по 16 вересня 2010 року відповідачем була здійснена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом зарахування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 1 квітня по 30 квітня 2010 року, за висновками якої складено акт перевірки від 17.09.2010 р. № 2356/07-113/33243927, яким встановлено порушення позивачем пп. 7.7.1 абз "б", 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 р. № 0000070700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 8 969,00 грн. за червень 2010 р.; від 30.09.2010 р. № 0004011520/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 6 100,00 грн., за штрафними санкціями у розмірі 1 220,00 грн. (на загальну суму 7 320,00 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, та було зазначено відповідачем у акті перевірки, в порушення абз. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивач недостовірно визначив частину залишку від'ємного значення, фактично сплачену постачальникам товарів (послуг) у попередніх податкових періодах. Відповідач зазначає, що позивач не надав до перевірки документи, що підтверджують факт сплати сум податку на додану вартість постачальникам товарів (послуг), а саме в платіжних документах не визначено суму податку на додану вартість, сплачену на користь постачальника товарів (послуг).

Наведене дало відповідачу підстави для висновку про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів у розмірі 8969,00 грн., та неправомірне включення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду від'ємного значення у сумі 6100,00 грн., внаслідок чого та в порушення пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду та занижено залишок від'ємного значення.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не містить положень про те, що у разі відсутності вказівки у платіжних дорученнях на перерахування іноземної валюти на частку податку на додану вартість в загальній сумі платежу, фактична сплата податку вважається не підтвердженою. Для виникнення права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість має значення саме факт сплати податку, що має місце у спірних правовідносинах, а не його відображення в платіжному дорученні.

Із наведеними висновками судів попередніх інстанцій погоджується колегія Вищого адміністративного суду України з огляду на таке.

Так, нормами п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Враховуючи зміст викладених норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що умовою бюджетного відшкодування покупцю є сплата ним податку у складі ціни товарів (послуг) продавцю.

Судами було встановлено, що платіжні доручення, надані позивачем, підтверджують фактичне виконання ним зобов'язань перед постачальниками товарів (послуг), тобто фактичну сплату коштів за отриманий товар чи надані послуги. Крім того, актом перевірки не встановлено факту несплати позивачем фактичної вартості товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України.

Як вбачається з підпункту 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 28.07.2008 р. № 216 (z0910-08) , платник заповнює реквізит "Призначення платежу" в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Таким чином, зазначені законодавчі приписи не встановлюють обов'язковість вказівки у платіжних документах на переказ іноземної валюти такого реквізиту призначення платежу як визначення частки податку на додану вартість.

За обставин, що склались у даній справі, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів при визначення того, що позовні вимоги підлягають задоволенню зважаючи на те, що для виникнення права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість має значення саме факт сплати податку, що має місце у спірних правовідносинах, а не його відображення у платіжному дорученні.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.12.2010 р. у справі № 2-а-23887/10/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.