Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 р.

у справі № 2а-5550/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кварц-Електронік"

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кварц-Електронік" (далі - позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.02.2010 р. № 0000013500/0.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2009 р.

За результатами перевірки складено акт від 12.02.2010 р. № 398/35-10/20870329, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.п.7.2.6 п. 7.2, 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого занижено податок на додану вартість на 90 773,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.02.2010 р. № 0000013500/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 136 160, 00 грн., у тому числі 90 773, 00 грн. основного платежу та 45 387, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку на додану вартість, оскільки підставою для включення такої суми до податкового кредиту стали податкові накладні, отримані від контрагента ТОВ "Іжереро", реєстрацію платником податку на додану вартість якого скасовано відповідно до акта Центральної МДПІ у м. Миколаєві від 23.07.2009 р. № 197.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом положень п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом попередньої інстанції правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що акт про анулювання реєстрації контрагента як платника податку на додану вартість складений 23.07.2009 р., тобто на момент видачі позивачу податкових накладних у жовтні, листопаді та грудні 2008 р. та в січні 2009 р. ТОВ "Іжереро" було зареєстроване платником податку на додану вартість, а отже відсутні підстави вважати видані ним податкові накладні недійсними.

Крім того, контролюючим органом, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, не доведено невідповідність виданих вказаним товариством податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до ч.3 ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 р. у справі № 2а-5550/10/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.