Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.09.2010 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р.

у справі № 2а-4560/10/1470

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій,

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі-позивач) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.09.2010 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р., позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23.06.2010 р. № 0001012303 у сумі 50360,00 грн., повернуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у сумі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач, згідно свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_3 від 28.12.2009 р. у період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. перебував на спрощеній системі оподаткування.

Працівниками податкової адміністрації була проведена планова перевірка позивача за дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій торгового об'єкту, розташованого за адресою АДРЕСА_1, за результатами якої був складений акт від 10.06.2010 р. № 0230/14/00/23/НОМЕР_2.

У ході проведеної перевірки контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування, послуг", а саме встановлено - ведення з порушенням встановленого порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації (зберігання) на суму 25 180,00 грн.

На підставі встановлених порушень податковим органом було прийнято спірне рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій від 23.06.2010 р. № 0001012303 у сумі 50 360 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування, послуг", суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Згідно зі ст. 6 зазначеного Закону облік товарних запасів фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що обов'язок ведення обліку товарних запасів не міг бути покладений на підприємців, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) (чинного на час виникнення спірних відносин).

За наведених обставин, висновок попередніх інстанцій, відповідно до якого вимоги п.12 ч.1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" не можуть бути застосовані до фізичних осіб-підприємців, які сплачують єдиний податок, оскільки законодавством не передбачено їх обов'язку ведення обліку товарів за місцем їх реалізації та зберігання, відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, а відтак спірне рішення підлягає скасуванню.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд,

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.09.2010 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р. у справі № 2а-4560/10/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.