розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 22 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2013 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Сумської міської ради про скасування рішення, -

В липні 2012 року ФОП ОСОБА_4 пред'явила позов до Сумської міської ради про скасування рішення Сумської міської ради від 20 червня 2012 року № 1556-МР "Про поновлення терміну договорів оренди земельних ділянок" в частині відмови їй в поновленні терміну дії договору оренди земельної ділянки по вул. Засумській, 12 у м. Суми.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 22 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2013 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції скасовано та провадження у справі закрито.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржила їх.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із даною правовою позицією суду апеляційної інстанцій із огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Конституційний Суд України рішенням у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 (v010p710-10) роз'яснив, що положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено позовну вимогу про скасування рішення Сумської міської ради від 20 червня 2012 року № 1556-МР "Про поновлення терміну договорів оренди земельних ділянок" в частині відмови їй в поновленні терміну дії договору оренди земельної ділянки.

З системного аналізу діючого законодавства та фактичних обставин справи слідує, що заявлена позивачем вимога підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки в даних правовідносинах Сумська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, виступала як суб'єкт владних повноважень у сфері публічно-правових відносин.

З огляду на наведене колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судом апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок про закриття провадження у справі з підстав, що даний спір не є адміністративним та його не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, постановлена ухвала є незаконною і підлягає скасуванню.