Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Мироненка О.В., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності по невиконанню виконавчого листа, -

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності по невиконанню виконавчого листа.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2009 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка мала місце при виконанні виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва 30 травня 2005 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2011 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2009 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням апеляційного суду, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що 30 травня 2005 року Печерським районним судом м. Києва винесено рішення, яким зобов'язано Генеральну прокуратуру України прийняти по заяві

ОСОБА_4 від 03 листопада 2004 року за наведеними фактами рішення відповідно до вимог, передбачених статтею 97 Кримінально-процесуального України, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2005 року залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист № 2-1391/2005

від 09 серпня 2005 року.

15 вересня 2005 року позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання зазначеного виконавчого листа.

20 вересня 2005 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано строк для добровільного виконання рішення до 27 вересня 2005 року та направлено до Генеральної прокуратури України для виконання.

14 жовтня 2005 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення.

17 квітня 2007 року в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проведено перевірку виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-1391/2005 від 09 серпня 2005 року, за результатами якої скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження

від 14 жовтня 2005 року та зобов'язано державного виконавця вчинити дії направлені на виконання рішення суду.

При цьому відповідачем 20 березня 2007 року до Генеральної прокуратури України направлено лист з вимогою повідомити, які саме дії вчинені в порядку статті 97 Кримінально-процесуального України на виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 09 серпня 2005 року.

Генеральна прокуратура України листом від 29 березня 2007 року повідомила відповідача, що за скаргою ОСОБА_4 від 03 листопада 2004 року прокуратурою Волноваського району Донецької області 25 серпня 2005 року прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі пункту 11 статті 6 Кримінально-процесуального України.

20 червня 2007 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення.

Вважаючи дії відповідача при виконанні виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що дії відповідача

при виконанні виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва

30 травня 2005 року є правомірними, оскільки вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 5 Закону державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію; накладати арешт на майно боржника опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його і порядку, встановленому законодавством; на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Положеннями статті 24 Закону державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Відповідно до статті 25 Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Згідно зі статтею 76 Закону після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.

У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій.

Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

Разом з тим, відповідно до статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про прокуратуру" Генеральний прокурор України, зокрема, спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства.

Так, апеляційним судом встановлено, що виконавчий лист містить вимоги щодо зобов'язання Генеральної прокуратури прийняти по заяві ОСОБА_4 від 03 листопада 2004 року за наведеними фактами рішення відповідно до вимог, передбачених статтею 97 Кримінально-процесуального України.

При цьому прокуратурою Волноваського району Донецької області 25 серпня 2005 року прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи, а отже вчинені дії, передбачені статтею 97 Кримінально-процесуального України.

З огляду на викладене, вірним є висновок апеляційного суду щодо правомірності дій відповідача при виконанні виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва

30 травня 2005 року.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні апеляційного суду.

Постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності по невиконанню виконавчого листа - залишити без зміни.