Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Федоров М. О. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову та ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.07.2011 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 рокуу справі № 2а-2299/11/1470 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївзернопродукт-Грейгово" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.07.2011 року у справі 2а-2299/11/1470, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі № 0000492301/0 від 15.10.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 70 319,13 грн.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 1.8 ст. 1, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. ст. 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі Миколаївської області невиїзної документальної перевірки ТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово" складено акт № 1102/23-25379518 від 06.10.2010 року, яким зафіксовано відсутність у позивача права на податковий кредит за договорами поставки від ТОВ "Дельта Вілмар СНД" та ПП "Інтер-Білд", оскільки не підтверджено, що зазначені підприємства сплатили отриманий ними від ТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово" податок на додану вартість до бюджету.

На підставі акта перевірки відповідачем 15.10.2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000492301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 70 319,13 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем та ТОВ "Дельта Вілмар СНД" укладено договори купівлі-продажу від 08.09.2009 року № 23/УС/СРТ/09 та від 01.10.2009 року № 25КП/2009, на виконання яких було поставлено насіння ріпаку та виписано податкові накладні.

02.10.09 ТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово" уклало договір купівлі-продажу № 27 УС/СРТ/09 з ПП "Інтер-Білд" на поставку насіння ріпаку, на виконання якого ПП "Інтер-Білд" поставило на адресу позивача ріпак, про що виписало податкові накладні.

20.12.2009 року позивач подав до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі податкову декларацію за листопад 2009 року, у якій відобразив податковий кредит 117 216,00 грн. та суму бюджетного відшкодування 93 786,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено реальність господарських операцій з поставок продукції ПП "Інтер-Білд" та ТОВ "Дельта Вілмар СНД"; факт поставки та оплати товару підтверджується відповідними первинними документами, документами по перевезенню товару, документами про приймання товару на зберігання третіми особами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно із підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначає як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Отже, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Вищенаведене спростовує посилання скаржника на правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування у зв'язку із не включенням спірними контрагентами до податкових зобов'язань ПДВ та їх несплатою до бюджету по взаєморозрахунках з позивачем.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що позовні вимоги вірно задоволені судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.