перевіривши заяву Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.03.2013 року у справі за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області до Державного підприємства "Підприємство Перевальської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області № 15" про стягнення пені за порушення строків та обсягів сплати страхових внесків у розмірі 11809,90 грн.,

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Підприємство Перевальської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області № 15" про стягнення пені за порушення строків та обсягів сплати страхових внесків у розмірі 11809,90 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2012 року, у задоволенні позовних вимог Відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2013 року касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області було залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2012 року - без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України зазначеної вище ухвали Вищого адміністративного суду України заявник порушує питання про її скасування, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема: різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі; різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто незастосування закону, який підлягав застосуванню; різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Як доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявником надано постанову Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 року у справі № К/9991/69324/12.

У заяві скаржник стверджує, що Вищий адміністративний суд України по різному застосував пункт 7 Прикінцевих положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) .

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.03.2013 року та ухвалі, на яку посилається скаржник як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, йдеться про різні періоди перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків. Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.03.2013 року йдеться про період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, а в постанові Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 року - з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року.

Крім того, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.03.2013 року та ухвалі на яку посилається скаржник як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, йдеться про різні періоди нарахування пені: в оскаржуваній ухвалі - пеня нарахована за період після 01.01.2011 року, а в ухвалі, на яку посилається скаржник, - до 01.01.2011 року.

Зі змісту вищенаведеної норми права випливає, що, крім іншого, від періоду нарахування пені (до 01.01.2011 року чи після) залежить наявність правових підстав для застосування цього виду відповідальності.

Вивчивши заяву, дослідивши рішення, на яке посилається заявник як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає, що обставини, стосовно яких судом застосовано пункт 7 Прикінцевих положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) , в даних справах не є подібними, тобто ознаки неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах - відсутні, а отже відсутні передбачені пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для допуску даної справи до провадження у Верховному Суді України.

Враховуючи наведене, обговоривши доводи заяви та виходячи з мети перегляду судових рішень Верховним Судом України, колегія суддів приходить до висновку про неможливість задоволення заяви про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України.

Керуючись статтями 237, 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Відмовити Відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області до Державного підприємства "Підприємство Перевальської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області № 15" про стягнення пені за порушення строків та обсягів сплати страхових внесків у розмірі 11809,90 грн. в порядку перегляду по цій справі ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.03.2013 року.