Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіонікс»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 00000712307 від 22.02.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012, адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00000712307 від 22.02.2012.

Державна податкова інспекція Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Голосіївському районі м. Києва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Радіонікс»з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинах з ТОВ «Бета Трейдінг», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД», ТОВ «Профіткомпані», ТОВ «Профітком», ТОВ «Екобудтехнолоджі», ТОВ «Трейд-Фокс», ТОВ «ТС Альянс», ТОВ «Тібурон», ТОВ «Профітголд», ТОВ «Вестком-Груп»за період з 01.12.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт № 43/1-23-70-33936538 від 01.02.2012;

- в ході перевірки встановлено, що позивачем, в порушення пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму податку у розмірі 635 101,00 грн., сформованого за наслідками операцій з контрагентами, які не звітують, за юридичними адресами не знаходяться та мають ознаки фіктивних підприємств;

- за наслідками вказаної перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення-рішення № 00000712307 від 22.02.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 273 410,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин (в період до 01 січня 2011 року) був Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) .

Названий Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку зі вступом в дію Податкового кодексу України (2755-17) , однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли у період з грудня 2009 року по листопад 2010 року, оскільки він визначав правила формування спірного податкового кредиту за вказаний період.

До спірних правовідносин, які виникли у січні, лютому 2011 року, судом при вирішенні справи застосовуються норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України (2755-17) , яким з 01 січня 2011 року врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, досліджуючи під час перевірки реальність угод, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не виявлено порушень у документуванні позивачем господарських операцій, веденні бухгалтерського та податкового обліку за цими операціями. Проте, відповідачем при перевірці встановлено, що у зв'язку з відсутністю у контрагентів позивача (ТОВ «Прістекс ЛТД»та ТОВ «Вестком-Груп») адміністративного-господарських можливостей, необхідних для виконання господарських зобов'язань по укладених договорах, інформації про відсутність складських приміщень, необхідних для здійснення господарської діяльності, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств, неможливо здійснити поставки товарів, зазначених у наданих на перевірку документах, та є підстави вважати, що договори постачання, що укладені між позивачем та цими його контрагентами (ТОВ «Вестком-Груп»та ТОВ «Прістекс ЛТД»), є нікчемними, та, відповідно, встановлено відсутність у позивача права на включення сум ПДВ за такими господарськими операціями до податкового кредиту.

Однак, наведене твердження податкового органу є необґрунтованим, оскільки не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг виробничого, транспортного і торгівельного обладнання для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що товари, придбані позивачем за спірними договорами, були повністю оплачені постачальникам (ТОВ «Прістекс ЛТД»та ТОВ «Вестком-Груп») та у подальшому використані у власному виробництві та готова продукція реалізована іншим суб'єктам господарювання.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій вірно визнано необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача основних фондів та виробничих активів і транспортних засобів, оскільки вони не підтверджені належним чином допустимим доказами та не мають правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін при укладенні договору на реальне настання правових наслідків або порушення позивачем правил оподаткування.

Отже, оскільки позивачем сформовано податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцями, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності та платники ПДВ, а тому суми податкового кредиту та, відповідно, суми бюджетного відшкодування позивачем були сформовані правомірно (оскільки ПДВ ним було сплачено продавцям товару у складі його вартості).

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .