розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про перерахунок пенсії, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про перерахунок пенсії.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 28.12.2007 позов ОСОБА_2 було задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зробити перерахунок підвищення пенсії позивачу, як учаснику бойових дій в розмірі 150% прожиткового мінімуму з 27.04.2004 по 19.04.2006 та в розмірі 200% прожиткового мінімуму з 19.04.2006, як інваліду війни третьої групи, та виплатити йому недоотриману суму підвищення до пенсії.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено частково. Постанову Франківського районного суду м. Львова від 28.12.2007 скасовано. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років, як інваліду війни 3 групи з урахуванням її підвищення на 30% прожиткового мінімуму, відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з 14.11.2006.

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в Збройних Силах України на посаді заступника начальника тилу Західного оперативного командування. Наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 № 129, ОСОБА_2 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б»пункту 67 (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу, та з 23.07.2004 виключений із списків особового складу управління оперативного командування.

Відповідно частини 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (до 01.07.2006) учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка набрала чинності 12 січня 2005 року. Зокрема, відповідно до частини першої цієї норми мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення статті 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімальної пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Редакція частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрала чинності лише 12 січня 2005 року, а тому її положення не можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли до цієї дати.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 2939-IV від 5 жовтня 2005 року (2939-15) , частину четверту статті 12 викладено в такій редакції: «Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (дана норма набрала чинності з 01.07.2006).

Таким чином, ОСОБА_3 в період з 12.01.2005 по 01.07.2006 мав право на підвищення до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій, виходячи з розміру мінімального прожиткового мінімуму.

Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 19.04.2006 позивач первинно пройшов обслідування медико-соціальної експертної комісії та був визнаний інвалідом війни ІІІ групи.

Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакціях, що діє з 01.01.2006) інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Отже, з 19.04.2006 ОСОБА_2 набув право на отримання на отримання підвищення до пенсії, як інвалід ІІІ групи в розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, згідно частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 100 вищенаведеного Кодексу (в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи, що ОСОБА_2 звернувся до суду 14.11.2007 з вимогами про перерахунок підвищення до пенсії, як учаснику бойових дій з 27.04.2004 по 19.04.2006 та з 19.04.2006, як інваліду війни ІІІ групи, тобто з пропуском строку встановленого Кодексом строку, а відповідач у своїх запереченнях на позов наполягав на застосуванні вимог вищенаведених статей Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині проведення ОСОБА_2 нарахування та виплати підвищення до пенсії, як інваліду війни ІІІ в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 14.11.2006.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про перерахунок пенсії - без змін.