розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Харківській області про стягнення заборгованості по заробітній платі,

У червні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Харківській області про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2007 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2007 -без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, заперечення на неї, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є суддею Близнюківського районного суду Харківської області.

Відповідно до положень Закону України «Про судоустрій України» (3018-14) , який діяв до 01.06.2002, головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, було Міністерство фінансів України (до 01.01.2003 року).

З 01.01.2003 відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (3018-14) від 07.02.2002 ці обов'язки покладено на Державну судову адміністрацію України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Згідно статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.99 № 2288 (2288-99-п) «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів»затверджено посадові оклади керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів.

Цією ж постановою керівникам судів в межах установленого фонду оплати праці надано право здійснювати преміювання працівників судів відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі три місячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці, а також надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі середньо місячної заробітної плати. Тобто для преміювання судді на підставі положень зазначеної постанови необхідна наявність рішення керівника про таке преміювання з визначенням конкретного розміру премії. Указом Президента України від 10.07.95 № 584 (584/95) «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»для суддів передбачена надбавка за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи в розмірі до 75 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Тобто призначення та розмір зазначеної надбавки повинні встановлюватись кожному судді індивідуально залежно від досягнень у праці та виконання особливо важливої роботи.

При відсутності підстав для призначення такої надбавки, передбачених зазначеним указом, така надбавка не призначалась. Указом Президента України від 05.03.2002 № 220 (220/2002) «Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковим навантаженням»було передбачено збільшення посадового окладу на 50 відсотків, надбавку за напруженість та складність роботи в розмірі до 80 відсотків та надбавку за почесне звання «Заслужений юрист України»в розмірі 30 відсотків. Тобто на підставі і цього Указу призначення та розмір надбавки за напруженість та складність роботи в розмірі до 80 відсотків повинні були встановлені кожному судді індивідуально.

Разом з цим, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували, чи призначались позивачу зазначені надбавки та в яких розмірах, не дослідили з цих питань відповідних наказів чи інших документів.

Вказані вище обставини справи потребують повного та всебічного з'ясування з додержанням вимог допустимості та належності доказів.

Крім цього, всупереч вимогам частини 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов'язує суд вживати передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, суд не з'ясував ставлення відповідачів до пропущеного позивачем строку звернення з даним позовом та, відповідно, не обговорив питання про наявність чи відсутність поважних причин для поновлення пропущеного строку.

Судом достовірно не з'ясовано які були перешкоди у позивача, що позбавили його своєчасно звернутися до суду в межах строків, встановлених частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, порушення судами норм процесуального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Харківській області про стягнення заборгованості по заробітній платі направити на новий розгляд до суду першої інстанції.