У липні 2010р. позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ №0006142301/0/1874 та №0006152301/0/1875 від 16.04.2010р.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.10.2010р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011р., позов було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0006142301/0/1874 та №0006152301/0/1875 від 16.04.2010р.; судові витрати в сумі 3,40грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом на підставі направлення від 14.05.2010р. №1211/001211проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Єврометалбуд»(код ЄДРПОУ 34958165) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.04.2007р. по 31.03.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.03.2010р., про що складено акт №2518/23-209/34958165 від 03.06.2010р.

Висновками перевірки вказано на порушення п.п.4.1.1 п. 4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 94034,00грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 75226,00грн.

На підставі зазначених висновків прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.06.2010р.:

- №0006142301/0/1874, яким нараховано зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 139595грн. в т. ч. 94034 грн. за основним платежем, 45561грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0006152301/0/1875, яким нараховано зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 112839грн. в т.ч. 75266грн. за основним платежем, 37613грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як на підставу для висновків щодо порушення позивачем вказаних вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) та Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) , є твердження відповідача про те, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Нефтекор СК», ПП ВТФ «Бон-Апеті», ТОВ «Комсомольськ-Граніт», ТОВ «Євробудмаш»порушують публічний порядок та є нікчемними, тому не можуть породжувати господарських зобов'язань. На думку відповідача вказані обставини свідчать про укладення угод без мети настання реальних наслідків, оскільки у цих контрагентів позивача у перевіреному періоді відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а тому є нікчемними. Крім того, податковий орган вказав на незнаходження вказаних підприємств за юридичними адресами, які містяться в ЄДРПОУ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, в ході судового розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано відповідні договори, податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені чинним законодавством, платіжні доручення, з відміткою про проведення платежів банком, рахунки-фактури, видаткові накладні, акти прийому-передачі матеріалів, акти здачі-прийомки робіт, товаротранспортні накладні, інвентаризаційні описи.

Таким чином, понесені позивачем валові витрати підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю. Підтвердженням факту здійснення господарських операцій згідно умов вищезазначених договорів є накладні, акти приймання-передачі, копії яких приєднані до матеріалів справи, та які надавались позивачем перевіряючим у ході проведення перевірки.

Проте, при проведенні перевірки представниками відповідача не взято до уваги та не проаналізовано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарської діяльності.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення даних спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, відповідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку .

Згідно з п.п.11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку їх результатів.

Відповідно до приписів п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). При чому, відповідно до п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів поставки між позивачем та вказаними вище контрагентами, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що незнаходження контрагентів за юридичною адресою не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Адже, на час правовідносин, стосовно яких відповідач заперечує правомірність їх укладання, зазначені контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, записів в ЄДР про їх відсутність чи припинення діяльності внесено не було, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтво платника податку на додану вартість, які на момент виникнення спірних відносин не було анульовано, так:

- на час укладення договорів, виконання робіт та надання послуг ПП ВТФ «Бон Апеті»(послуги порізки металу та піскоструйного очищення металу) у червні-серпні 2009р., (поставка металу) у липні 2007р. вказане підприємство зареєстровано як юридична особа, та платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем. Інформація щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою була внесена лише 03.02.2010р., тобто вже після закінчення господарських відносин між підприємствами;

- на час здійснення господарських правовідносин між ТОВ «Єврометалбуд»та ТОВ «Нефтекор-СК», останній надавав послуги автокрану у лютому-березні 2008р. та поставку метала у квітні 2008р. і був зареєстрований як юридична особа, та платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем. Інформація щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою була внесена до реєстру лише 17.07.2008р., тобто вже після закінчення господарських відносин між підприємствами;

- на час здійснення господарських правовідносин між ТОВ «Єврометалбуд»та ТОВ «Комсомольск-Граніт»(послуги по чистці та обрізки металопрокату у січні-травні 2009р.), та поставка металевих виробів у лютому 2009р., останній був зареєстрований як юридична особа, та платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем. Інформація щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою була внесена до реєстру лише 17.12.2009р., тобто вже після закінчення господарських відносин між підприємствами;

- на час здійснення господарських правовідносин між ТОВ «Єврометалбуд»та ТОВ «Євробудмаш»(послуги з піскоструйного очищення поверхні металу у серпні 2009р.), останній був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем. Інформація щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою була внесена до реєстру лише 09.02.2010р., тобто вже після закінчення господарських відносин між підприємствами.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, сплати податків контрагентами тощо.

При цьому, слід зазначити, що невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових рішень не є переконливими.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області -залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.