Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління юстиції у Львівській області

на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 01 грудня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у Львівській області, третя особа –начальник Головного управління юстиції (далі –ГУЮ) у Львівській області, про поновлення на роботі,

У квітні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати наказ ГУЮ у Львівській області від 18 лютого 2008 року № 134-к про звільнення її з посади старшого державного виконавця Личаківського відділу Державної виконавчої служби (далі –ВДВС) Львівського міського управління юстиції за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України та поновити на роботі. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що її звільнено з порушенням вимог законодавства, а саме: не отримано згоди профспілкової організації ГУЮ у Львівській області, членом якої вона є, на звільнення і не взято до уваги, що вона є одинокою матір’ю. Крім того, її звільнено в період тимчасової непрацездатності. Посилаючись на те, що незаконним звільненням їй завдано моральні страждання, на відшкодування моральної шкоди просила стягнути з відповідача 5000 грн.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 01 грудня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано наказ ГУЮ у Львівській області від 18 лютого 2008 року № 134-к незаконним, поновлено ОСОБА_4 на посаді старшого державного виконавця Личаківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції з 19 лютого 2008 року та стягнуто з відповідача на користь позивача 27 586,84 грн за час вимушеного прогулу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ГУЮ у Львівській області порушує питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що наказом ГУЮ у Львівській області від 18 лютого 2008 року № 134-к ОСОБА_4 звільнено з посади старшого державного виконавця Личаківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) України (322-08) . На час звільнення позивач була одинокою матір’ю, оскільки мала на утриманні неповнолітня дитину віком 11 років. До звільнення ОСОБА_4 була членом первинної профспілкової організації ГУЮ у Львівській області. Крім того, на час звільнення позивач була тимчасово непрацездатна.

Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

При цьому частина третя статті 40 КЗпП України містить обмеження на звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, зокрема, не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено обмеження щодо звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Крім того, відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору, повинно бути обґрунтованим.

Суд першої інстанції звертався до первинної профспілкової організації ГУЮ у Львівській області з питанням щодо надання згоди чи відмови у дачі згоди на звільнення ОСОБА_4 Отримавши рішення цього органу про дачу згоди на звільнення позивача, місцевий суд дійшов висновку, що воно не обґрунтоване.

Враховуючи, що при звільненні позивача порушені наведені вимоги трудового законодавства суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Головного управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м. Львова від 01 грудня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.