Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Нечитайла О.М.

Ланченко Л.В.

Бившевої Л.І.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі Гончарук І.Ю.

за участю

представника відповідача Вернигори О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 28.07.2006

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2009

у справі № 32/201-А

за позовом ПТ "Ломбард "Даниленко і Компанія"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

У квітні 2006 року ПТ "Ломбард "Даниленко і Компанія"звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду міста Києва від 28.07.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2009, позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001221710/32312033 від 17.04.2006 в частині нарахування 45397,16 грн. основного платежу з податку з доходів фізичних осіб та 90794,32 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нове судове рішення про відмову у позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведено перевірку ПТ "Ломбард "Даниленко і Компанія", за результатами якої складено акт перевірки № 28/22-010/32312033 від 11.04.2006.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що позивач протягом 2004-2005 років не утримував податок з доходів фізичних осіб у розмірі 45397,16 грн. із сум, виплачених за не викуплені предмети із золота, срібла та предмети побутової техніки за договорами ломбардних позик та закладу майна до ломбарду, за якими проводились звернення стягнення, чим порушено пункт 12.1 статті 12, пункт 19.2 статті 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб"(далі – Закон № 889-IV (889-15) ).

На підставі акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001221710/32312033 від 17.04.2006, яким було визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 136287,57, з яких: 45397,16 грн. основного платежу, 90794,32 грн. штрафних (фінансових) санкцій, 96,05 грн. пені.

При вирішенні спору суди виходили з того, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки під час видачі позики він не може виконувати обов’язок щодо нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку від імені та за рахунок його платника, адже на цей час сума позики не є доходом позичальника, а в разі, коли останній не викупить заставлену річ на день закінчення дії договору, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок. Через це дохід фізичної особи, одержаний від ломбарду у зв’язку з невиконанням нею своїх зобов’язань за договором позики, підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

За змістом підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889-ІУ сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до настання визначеного договором строку її повернення ця сума не є об’єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов’язання та реалізації заставленого майна виникає об’єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих від реалізації такого майна. При цьому об’єкт оподаткування (дохід) може виникнути також у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарді під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону № 889-ІУ податковий агент –це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону (889-15) .

З огляду на положення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 і пункту 12.3 статті 12 Закону № 889-ІУ ломбард є податковим агентом, оскільки: саме за його посередництвом продається майно боржника; саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку і повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону (889-15) .

Проте, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про незаконність та необґрунтованість ухвалених у справі судових рішень.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва задовольнити частково.

Постанову Господарського суду міста Києва від 28.07.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2009 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .