розглянувши в порядку письмового провадження за касаційними скаргами Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області (далі – УПФ) на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від

22 листопада 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2009 року і Державного казначейства України (далі –ДКУ) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2009 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до УПФ, Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, ДКУ про зобов’язання провести перерахунок допомоги доплати до пенсії,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з цим позовом.

Зазначала, що є непрацюючим пенсіонером, проживає у віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення місті Біла Церква Київської області, відповідно до положень статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон № 796-ХІІ (796-12) ) має право на доплату до пенсії.

Посилаючись на те, що зазначена доплата до пенсії здійснювалася відповідачем у нижчому ніж передбачено Законом № 796-ХІІ (796-12) розмірі, позивач просила зобов’язати УПФ здійснити перерахунок із 1 липня 2007 року розміру доплати відповідно до вимог статті 39 цього Закону, встановивши його на рівні однієї мінімальної заробітної плати – 440 гривень.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2007 року позов задоволено частково: зобов’язано УПФ провести перерахунок до пенсії позивачу згідно з статтею 39 Закону 796-ХІІ ш проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати, щомісячно починаючи з 9 липня 2007 року з розрахунку 440 гривень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом доповнення її резолютивної частини абзацом, яким зобов’язано ДКУ виділити та перерахувати необхідні кошти УПФ для здійснення належних позивачу.

У касаційних скаргах УПФ та ДКУ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просять:

УПФ –скасувати рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нове –про відмову в задоволенні позову;

ДКУ –скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині покладеного на цього відповідача зобов’язання й ухвалити в цій частині нове рішення –про відмову в позові до ДКУ.

Особи, які беруть участь у справі (представники) в судове засідання не прибули, хоча про день, час і місце касаційного розгляду поінформовані. Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ) ця справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ДКУ є обґрунтованою і підлягає задоволенню, підстав для задоволення касаційної скарги УПФ немає.

Пасічник Р.В. проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в УПФ як непрацюючий пенсіонер за віком і має право на отримання передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплати до пенсії у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, зокрема в зоні посиленого радіоекологічного контролю – в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

УПФ зазначена доплата здійснювалася позивачеві в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі – постанова КМУ № 836).

Виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру доплати громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення, за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, тоді як Постановою КМУ № 836 (836-96-п) істотно звужується обсяг встановлених законом прав позивача.

Водночас суди вірно врахували, що пунктом 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (далі – Закон № 489-V (489-16) ) було призупинено дію частини першої статті 39 Закону №796-ХІІ на 2007 рік, однак Рішенням Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) пункт 30 статті 71 Закону № 489-V визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ підлягає виплаті з 9 липня 2007 року в цьому році виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати. Вихідними критеріями обрахунку суми доплати відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ виступає мінімальна заробітна плата, конкретний розмір якої встановлювався законом про держбюджет України на відповідний рік.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати відповідно до вимог статті 82 Закону № 489-V встановлено 440 гривні.

За наведених обставин суди дійшли правильного висновку про зобов’язання УПФ здійснити перерахунок доплати до пенсії з 9 липня 2007 року виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590 (590-95-п) ДКУ здійснює управління наявними коштами державного бюджету, здійснює фінансування видатків державного бюджету. Водночас законодавство України не наділяє ДКУ повноваженнями із коригування показників держбюджету чи здійснення бюджетних асигнувань без урахування відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про держбюджет (пункт 8 статті 7, стаття 23 Бюджетного кодексу України).

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції, яким внесено зміни до рішення суду першої інстанції у цій справі з покладенням на ДКУ обов’язку виділити та перерахувати необхідні кошти, не відповідає вимогам щодо законності, тому підлягає скасуванню. У цій частині позову слід відмовити, ухваливши нове рішення.

Викладені в касаційній скарзі УПФ доводи щодо неправильного застосування судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2009 в частині внесення змін до постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2007 року скасувати. В позові до Державного казначейства України відмовити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2009 в іншій частині, а також постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2007 року в цій справі залишити без змін.

постанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.