провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі –УПСЗН) виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області, Головного УПСЗН Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання дій неправомірними та стягнення коштів за касаційною скаргою Головного УПСЗН Полтавської обласної державної адміністрації на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року та за касаційною скаргою УПСЗН виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 листопада 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 в Крюківському районному суді

м. Кременчука Полтавської області пред’явила позов до УПСЗН виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області, Головного УПСЗН Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання дій неправомірними та стягнення коштів

Вимоги обґрунтовувала тим, що вона відноситься до осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

Відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі –Закон № 796) має право на виплату їй щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати періодично підвищувався, але відповідач при виплаті допомоги ці обставини не брав до уваги та за 2005-2007 рік виплатив їй щорічну допомогу в розмірі, встановлену постановами Кабінету Міністрів України, який є меншим розміру, визначеного Законом № 796 (796-12) .

Вважає, що такі розміри щорічної допомоги визначені помилково без урахування положень статті 48 Закону № 796.

Просила визнати дії відповідачів щодо виплати їй сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки неправомірними та стягнути на її користь 2895 грн.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 листопада 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано дії УПСЗН виконавчого комітету Крюківської районної ради

м. Кременчука Полтавської області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічних сум на оздоровлення за 2005 –2007 роки у зменшеному розмірі неправомірними.

Стягнуто в солідарному порядку з УПСЗН виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_1 2895 грн. з рахунку, з якого здійснюється виплата щорічної допомоги на оздоровлення відкритого по коду програмної класифікації видатків 2501250 "Компенсація за шкоду, заподіяну здоров’ю та допомоги на оздоровлення, у разі звільнення з роботи громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В задоволенні позовних вимог до інших відповідачів відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року апеляційні скарги УПСЗН виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області та Полтавського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат задоволено частково.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 листопада 2008 року скасовано.

Прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Зобов’язано УПСЗН виконавчого комітету Крюківської районної ради

м. Кременчука Полтавської області вчинити дії щодо перерахунку та виплати належної ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2005 рік відповідно до положень статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, УПСЗН виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області подало касаційну скаргу, в якій вказало на те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

У касаційній скарзі Головне УПСЗН Полтавської обласної державної адміністрації, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, категорії 2. У період 2005 –2007 років УПСЗН ОСОБА_1 було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 75 грн. за кожен рік.

Відповідно до статті 48 Закону № 796 щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, за місцем їхнього проживання органами соціального захисту населення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Положеннями Закону № 796 (796-12) України визначено основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки, відповідно до частини першої статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Законом № 796 (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, а встановлений ще в 1996 році Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, а тому, не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки в наступному будь-яких рішень із цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796 та положення інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на кожен рік.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину третю статті 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796 (796-12) , є безпідставним.

Позивач в 2005 році мала право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення на підставі Закону України № 796 (796-12) .

Статтею 48 Закону України № 796 передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей виплачується в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Зі змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плата на 2005 рік не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України № 796.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України № 796 та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати на 2005 рік, а не постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Що стосується дій відповідача у 2006 році та стягнення позивачем допомоги на оздоровлення за 2006 рік, то дія абзаців 2 та 3 частини четвертої статті 48 Закону України № 796 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із пунктом 37 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року "Про Державний бюджет України на 2006 рік", який не був визнаний Конституційним Судом України неконституційним, а тому дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу допомогу за 2006 рік були правомірними.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог стосовно 2007 року, апеляційний суд правомірно зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) було визнано неконституційним положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення на 2007 рік дію Закону України № 796 (796-12) , а тому тільки з моменту ухвалення зазначеного рішення відповідач мав виходити з приписів статті 48 Закону України № 796, оскільки положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України втратило чинність.

Щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірі 75грн. була здійснена ОСОБА_1 в березні 2007 року, тобто до прийняття Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідач з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року здійснював виплати на підставі діючого Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та не мав повноважень застосовувати зупинені норми Закону України № 796 (796-12) .

Судове рішення є законним і обґрунтованим.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку апеляційного суду та встановлених обставин справи.

За правилами частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без зміни.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

Касаційну скаргу Головного Управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року та касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 листопада 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області, Головного Управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання дій неправомірними та стягнення коштів –без зміни.