розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 09.12.2004 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 11.05.2005 у справі за позовом ОСОБА_4 до Краснодонського міського управління праці та соціального захистку населення про стягнення допомоги на оздоровлення,

У листопаді 2004 року ОСОБА_4 звернувся до Краснодонського міськрайонного суду Луганської області з позовом до Краснодонського міського управління праці та соціального захистку населення про стягнення допомоги на оздоровлення.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 09.12.2004 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 11.05.2005 апеляційну скаргу ОСОБА_4 було залишено без задоволення, а рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 09.12.2004 –без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 09.12.2004 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 11.05.2005 та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач є інвалідом 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Краснодонському міському управлінні праці та соціального захистку населення.

Щорічна грошова допомога на оздоровлення ОСОБА_4 була виплачена за 1996-2003 роки у розмірі 26,70 грн.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"передбачена щорічна компенсація на оздоровлення, зокрема інвалідам другої групи, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у розмірі 5 мінімальних розмірів заробітної плати.

Суди відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, виходили з того, що виплати позивачеві, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28.02.91 (796-12) № 796, здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26.07.96 № 836 (836-96-п) .

Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що законодавець не вносив до них змін, які встановлюють інший, крім мінімальної заробітної плати, критерій нарахування виплат або обмежують розмір цих виплат.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат виступала тільки мінімальна заробітна плата, розмір якої у зазначений позивачем період часу змінювався законодавцем неодноразово. Конкретний розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальними законами (у 1996 - 2003 роках) або Законом про Державний бюджет на відповідний рік. Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тільки стаття 2 Закону України від 13.12.2001 № 2896 "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік"містила застереження Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 1996–2003 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26.07.96 № 836 (836-96-п) . Згідно частини 7 статті 48 вищенаведеного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Зі змісту вимог вищенаведених законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 1996-2003 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Краснодонське міське управління праці та соціального захистку населення повинно виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати .

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не повно і всебічно з'ясовані обставин в адміністративній справі, а саме не дослідженні відповідні Закони України щодо розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки та коли саме здійснювалися виплати ОСОБА_4 допомоги на оздоровлення, що унеможливлює розрахунок судом касаційної інстанції заборгованості, яка склалася, що є порушенням норм процесуального права, тому справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вказані порушення норм матеріального права були залишені без уваги й належної оцінки апеляційного суду та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 09.12.2004 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 11.05.2005 скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Краснодонського міського управління праці та соціального захистку населення про стягнення допомоги на оздоровлення направити на новий розгляд до Краснодонського міськрайонного суду Луганської області.