провівши в порядку письмового провадження розгляд справи за позовом ОСОБА_6 до Микитівського районного управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради (далі –УПСЗН) про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми,-

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є інвалідом війни ІІ групи, а тому відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22 жовтня 1993 року має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідач у 2008 році провів йому виплату цієї допомоги в розмірі, нижчому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті вказаної допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену грошову допомогу за 2008 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Постановою Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 3 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2009 року, позов задоволено. Визнано дії УПСЗН неправомірними. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2008 рік в розмірі 3448 грн.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є інвалідом війни ІІ групи і має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня.

УПСЗН, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу у 2008 році щорічну одноразову допомогу до 5 травня відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) .

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог щодо виплати позивачеві щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2008 рік, суди виходили з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , яким встановлено виплати щорічної разової допомоги щорічної грошової допомоги до 5 травня.

Проте з таким висновком погодитись неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального права з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни ІІ групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) частину п'яту статті 12 та частину п'яту статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в редакціях, згідно з якими щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, а також інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України №183 від 12 березня 2008 року (183-2008-п) встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи здійснюється у розмірі 400 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Водночас відповідно до позиції Конституційного Суду України, висловленої у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) , конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідний рік.

При цьому, зазначені Закони України, в період, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному частиною 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(до 5 травня 2008 року), не були визнані неконституційними.

Тобто за 2008 рік позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня, відповідно до законів, які діяли на момент виникнення спірних відносин, а саме: на час призначення та виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок судів про задоволення позовних вимог за вказаний період був помилковим.

Окрім того, колегія суддів вважає помилковим посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) в частині визнання неконституційними положення статті 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", - оскільки зазначені рішення були прийняті після проведення виплати цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги - до 5 травня 2008 року, відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, суди при розгляді справи дійшли помилкового висновку, про те, що у 2008 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати за 2008 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були відсутні.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що у судів першої та апеляційної інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суди допустили порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення в частині незаконних судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів - судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині зобов’язання відповідача щодо виплати щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу Микитівського районного управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 3 жовтня 2008 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Микитівського районного управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми до 5 травня за 2008 рік –відмовити.

постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення ї копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .