ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"11" листопада 2010 р. м. Київ К-9289/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Бим М.Є., Конюшка К.В., Гончар Л.Я.
розглянувши п порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області про стягнення щорічної грошової допомоги до 5 травня,-
в с т а н о в и л а:
У червні 2008 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про стягнення з відповідача разової щорічної грошової допомоги за 2007-2008 роки в розмірі 3889,35 (з врахуванням уточнених вимог), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є учасником бойових дій та, відповідно до ст. 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", має право на отримання щорічної до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком, проте зазначена допомога була виплачена в значно меншому розмірі.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2008 року позов Дубаса Миколи Миколайовича задоволено. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської облдержадміністрації щодо нарахування ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до дня Перемоги за 2007 рік в розмірі 280 грн., а за 2008 рік 310 грн. Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської облдержадміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1, з урахуванням раніше призначеного розміру, щорічну допомогу до дня Перемоги за 2007 та 2008 роки з розрахунку 5 мінімальних пенсій за віком на момент проведення таких виплат відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ. Судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп. віднесено на рахунок місцевого бюджету, за місцем знаходження відповідача (Бориспільська міська рада, виконавчий комітет, управління праці та соціального захисту населення), оскільки ОСОБА_1 й Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської облдержадміністрації від оплати судового збору звільнені згідно закону.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач –Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2010 року апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області –задоволена. Постанову Бориспільського міськрайнного суду Київської області від 16 вересня 2008 року –скасовано. У задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішеннями у справі, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
При цьому касатор посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що щорічно до 5-го травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення грошової допомоги за 2007-й та 2008-й роки, судова колегія погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що вони не підлягають задоволенню. Законом України від 19.12.2006 року № 489-У (489-16) "Про Державний бюджет України" на 2007 рік встановлено виплату допомоги учасникам бойових дій у розмірі 280 гривень. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі, і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) встановлено, що розмір щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни визначається КМУ у межах бюджетних призначень, встановлених законом України про Державний бюджет України. Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року (v010p710-08) вказані зміни визнані, такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).
Колегія суддів вважає, що посилання на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007 та 10-рп/2008 від 22.05.2008 року (v010p710-08) в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги, помилковим, оскільки ці рішення були прийняті після закінчення строку проведення цієї допомоги.
Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 05 травня), відповідач діяв відповідно до діючого законодавства
Згідно зі статтею 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судом апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, дана правильна правова оцінка встановленим у справі обставинам.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку, які встановлені ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.