Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

провівши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційний розгляд адміністративної справи

У вересні 2008 році Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Перше травня"про стягнення з відповідача адміністративно –господарських санкцій у сумі 50245,30 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2954,70 грн.

Постановою Господарського суду Сумської області від 27 листопада 2008 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Перше травня"50245,30 грн. штрафних санкцій та 2954,70 грн. пені.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2009 року апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Перше травня"задоволено. Постанову Господарського суду Сумської області від 27 листопада 2008 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2007 році, передбаченого Законом (875-12) нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішенням судів Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2009 року.

Так, скаржник зазначає, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов’язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі ст. 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов’язок підприємства, установи чи організації у залежність від будь-яких обставин (інваліди не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, інваліди на даній території не проживають), з яких інвалід не працює на даному підприємстві, установі чи організації. Таким чином, на підприємство покладається обов’язок по створенню, атестації належним чином робочих місць та самостійному працевлаштуванню інвалідів.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(далі –Закон), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів"(форма №10-ПІ поштова річна) за 2007 рік повинен був створити у 2007 році 11 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 265 осіб), а фактично на підприємстві було працевлаштовано 6 інвалідів.

Згідно вимог ст. 20 Закону, Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. У зв’язку з цим, на думку позивача, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 53200 грн.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно Положення (314-95-п) , державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Згідно п. 5 зазначеного Положення (314-95-п) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Судом апеляційної інстанції, згідно довідки Сумського районного центру зайнятості населення від 19.06.2009 року, було встановлено, що Сільськогосподарський виробничий кооператив "Агрофірма "Перше травня"подавав до Сумського районного центру зайнятості населення звіти за формою статистичної звітності № 3-ПН.

Відповідачем у 2007 році було працевлаштовано 12 інвалідів при нормативі 11 робочих місць. При цьому протягом 2007 року інваліди звільнялися та працевлаштувалися, що стверджується довідками відповідача, в зв’язку з чим відповідачем звіти за формою 3-ПН подавалися до центру зайнятості лише у періоди наявності вакансій, а саме у лютому, березні, квітні та грудні 2007 року.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що Сільськогосподарський виробничий кооператив "Агрофірма "Перше травня"вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Крім того, позивачем не надано суду доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача, а також, не надано доказів, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу. Не надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.

Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів –залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.