Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Брайка А.І., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М., Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві

на постанову господарського суду Полтавської області від 22 лютого 2007 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09 липня 2007 року

у справі № 3/240

за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Укрхлібодар"(надалі –ПП "Агрофірма "Укрхлібодар")

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві (надалі –ДПІ у м.Полтаві)

третя особа Державна податкова адміністрація у Полтавській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У серпні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом в якому поставлено питання про визнання недійсними: податкового повідомлення-рішення №0000142301/0 від 23.01.2006 року, першої податкової вимоги від 08.02.2006 року №1/196, другої податкової вимоги від 31.03.2006 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте в результаті неправильного застосування закону. Проведена відповідачем перевірка є незаконною, її висновки, зокрема про зменшення сума бюджетного відшкодування за травень 2003 року в сумі 32898,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкція в сумі 16449,00грн., є безпідставними .

Постановою господарського суду Полтавської області від 22 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09 липня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000142301/0 від 23.01.2006 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 85,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що податковий кредит сформований позивачем відповідно до законодавства, що діяло на час подачі декларації, а підстави, з яких відповідач виключив спірну суму із сум ПДВ за спірним рішенням є непідтвердженими.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ у м.Полтаві звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального то процесуального права, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Сторони в судове засідання не з’явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена позапланова документальна перевірка правильності заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість ПП "Агрофірма "Укрхлібодар"за травень 2003 року, про що складено акт №588/23-1/32461136 від 29.12.2005 року.

Відповідно до висновків зазначеного акта перевірки, податковим органом встановлено порушення вимог п.3.1 ст.3, п.7.3, п.7.4.5 п.7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено від’ємне значення чистої суми податкових зобов’язань по податку на додану вартість за травень 2003 року в сумі 32898,00грн.

За наслідками проведеної перевірки ДПІ у м.Полтава прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000142301/0 від 23.01.2006 року, яким позивачу зменшена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2003 року в сумі 23898,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 16449,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Техімпром", ПП "Старк Плюс" були укладені договори на отримання товарно-матеріальних цінностей. Також, між ПП "Агрофірма "Укрхлібодар"та ДП "Рада"був укладений договір №24/04/03 від 24.04.2003 року на виконання сільськогосподарських робіт, який, відповідно до акту №4 від 24.04.2003 року був виконаний.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач на виконання прийнятих зобов’язань одержав від своїх контрагентів товарно-матеріальні цінності та послуги. Належне виконання договорів підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які були досліджені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, копії яких долучені до матеріалів справи.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до первинних бухгалтерських документів, позивачем були придбані товарно-матеріальні цінності для ведення сільськогосподарських робіт. У матеріалах справи міститься договір оренди землі від 25.04.2003 року, укладений між ПСП "Урожай" та ПП "Агрофірма "Укрхлібодар"строком на 3 роки (а.с.86-87).

Відповідно до п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

У акті перевірки податковий орган зазначає, що ним, на адресу позивача було направлено лист №21190/23-149 від 21.11.2005 року, в якому містилась вимога у 10-денний термін надати інформацію та її документальне підтвердження стосовно суми від’ємного значення ПДВ заявлено в декларації за травень 2003 року. Зазначений лист був отриманий директором підприємства, однак, документи надані не були. Крім того, за юридичною адресою місцезнаходження позивача не встановлено.

Також, у касаційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку, не підтверджені податковими накладними, оскільки зазначені податкові накладні не були надані ДПІ у м.Полтава.

Однак, у позовній заяві позивач вказує на те, що представники ДПІ у м.Полтаві при проведенні перевірки не досліджували первинні документи бухгалтерського та податкового органу, оскільки відмовились провести перевірку за місцем здійснення діяльності підприємством, а провели невиїзну позапланову перевірку, чим порушили вимоги Указу Президента України "Про які заходи з перегулювання підприємницької діяльності" (817/98) .

Відповідно до висновків акту перевірки порушення податкового законодавства полягає у завищенні відповідачем в травні 2003 року від’ємного значення суми податкових зобов’язань на 32898,00 грн. Однак, відповідач у вищезазначеному акті вказує, що відповідно до службової записки відділу обліку та звітності №241/19-169 від 23.12.2005 року сума ПДВ –32898,00грн., заявлена до відшкодування за травень 2003 року, зарахована в рахунок майбутніх платежів з ПДВ на погашення декларації № 99467 від 20.10.2003 року.

Також, у касаційній скарзі відповідач вказує, що чинним законодавством крім обов’язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з ПДВ, передбачено обов’язково наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку.

Однак, слід зазначити, що позивачем було сплачено суму ПДВ у складі ціни при оплаті товарно-матеріальних цінностей та отриманих послуг.

В той час, як несплата податку контрагентами позивача не впливає на формування його податкового кредиту та суму бюджетного відшкодування. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Полтавської області від 22 лютого 2007 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09 липня 2007 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст. 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.