У травні 2009 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом у якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень №0001392305/0 від 30.04.2009 року та №0001402305/0 від 30.04.2009 року, стягнення з Державного бюджету України на його користь судового збору.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем, при проведенні перевірки та при оформленні її результатів, було здійснено ряд порушень, інформація, яка міститься в акті не відповідає дійсності. Крім того, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем було не вірно застосовано вимоги Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , внаслідок чого оскаржувані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволено. Скасовані податкові повідомлення-рішення №0001392305/0 від 30.04.2009 року та №0001402305/0 від 30.04.2009 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем нормативно не обґрунтовано та документально не доведено, що донараховані ним позивачу суми податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, а також застосовані штрафні (фінансові) санкції відповідають податковому законодавству. Крім того, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання угод нікчемними, як зазначено в акті перевірки позивача від 15.04.2009 року, оскільки правочин є нікчемним лише якщо його недійсність встановлена законом.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в ході перевірки позивача було встановлено відсутність документів, які підтверджують факт поставок товарів, між ТОВ "Будівельні технології"та ТОВ "Проектно-будівельна компанія "Вертикаль", а тому визнання даного правочину недійсним судом не вимагається. Отже, оскільки витрати понесенні підприємством за нікчемною угодою, то зазначена сума витрат не є валовими витратами підприємства в розумінні п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого позивачем було завищено валові витрати. Крім того, внаслідок нікчемності зазначеної угоди, у позивача відсутній об’єкт, який підпадає під визначення ст. 3, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а отже, дані наведені у деклараціях з податку на додану вартість про обсяги придбання та податковий кредит є недійсними.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "Будівельні технології"звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року та просить залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Будівельні технології"з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, про що складено акт №2071/2305/32217915 від 15.04.2009 року.

Вказаною перевіркою податковим органом було встановлено, що позивачем порушено п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого, підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 287250,00грн. та занижено податок на додану вартість за липень 2008 року на загальну суму 229800,00грн.

За наслідками проведеної перевірки, податковим органом прийняті оскаржувані податкове повідомлення-рішення №00013925305/0 від 30.04.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 398632,90грн. в т.ч. штрафні (фінансові) санкції у сумі 111382,90грн. та податкове повідомлення-рішення №0001402305/0 від 30.04.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 344700,00грн. в т.ч. штрафні (фінансові) санкції у сумі 114900,00грн.

Ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України визнала, що суд апеляційної інстанції припустився помилки скасувавши рішення суду першої інстанції з огляду на такі обставини.

Під час розгляду справи, судами було встановлено, що підставою для висновку контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є твердження відповідача про те, що господарська діяльність позивача із його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Вертикаль"(надалі –ТОВ "ПБК "Вертикаль") містить ознаки нікчемного правочину.

Відповідно до матеріалів справи, між ТОВ "Будівельні технології"та ТОВ "ПБК "Вертикаль"був укладений договір купівлі-продажу №02/06 від 02.06.2008 року. У акті перевірки податковий орган зазначає, що даний договір був вчинений ТОВ "ПБК "Вертикаль"з недодержанням вимог ч.1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, відповідно до акту перевірки №4729/23-32948799 від 08.10.2008 року ТОВ "ПБК "Вертикаль", складеному ДПІ у Московському районі м.Харкова.

Однак, слід зазначити, що на підставі акту перевірки №4729/23-32948799 від 08.10.2008 року ДПІ у Московському районі м.Харкова були прийняті податкові повідомлення-рішення №0003891702/0 від 28.12.2008 року та №0001752302/0 від 28.10.2008 року. Зазначені податкові повідомлення-рішення були визнані недійсними, відповідно до постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2009 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2009 року (а.с.129-133 т.2).

Також, обґрунтовуючи те, що договір укладений між ТОВ "Будівельні технології"та ТОВ "ПБК "Вертикаль"не спрямований на реальне настання правових наслідків, відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки позивача не встановлено фактів передачі товарів від ТОВ "ПБК "Вертикаль"до позивача, тому що у ТОВ "Будівельні технології"відсутні (не надано до перевірки) акти прийому-передачі товару, документи, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ, сертифікати якості товару, тобто у позивача відсутні первинні бухгалтерсьуі документи, що підтверджують виконання зазначеного вище договору.

Отже, витрати, які виникли у позивача в наслідок виконання зазначеної нікчемної угоди, не можуть бути валовими витратами в розумінні п.5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Судова колегія касаційної інстанції відхиляє зазначені вище твердження відповідача щодо недоведеності здійснення вказаної діяльності позивача та ТОВ "ПБК "Вертикаль"і звертає увагу, що пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"встановлено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах. Щодо правомірності віднесення понесених позивачем витрат до валових витрат, то слід зазначити, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Вказані стосунки позивача мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку у т.ч. видатковими накладними №601 від 04.06.2008 року, №603 від 10.06.2008 року, №609 від 09.06.2008 року (а.с.80-82 т.1); податковими накладними №6403 від 10.06.2008 року, №6412 від 20.06.2008 року, №6399 від 04.06.2008 року (83-85 т.1); рахунок-фактурою №4/6-000001 від 04.06.2008 року та рахунок-фактурою №10/6-00001 від 10.06.2008 року (а.с.87-88т.1); платіжними дорученнями №460, №461, №462, №463, №464, №465 від 20.06.2008 року (а.с.89-94 т.1). Також, у матеріалах справи міститься довідка №15/05 від 15.05.2009 року, відповідно до якої ТОВ "Будівельні технології"здійснило передоплату за матеріальні цінності, згідно зазначених вище платіжних доручень на суму 1378800,00грн. та отримало матеріальні цінності, по зазначених вище накладних, на суму 1378800,00грн. та станом на 15.05.2009 року по даних бухгалтерського обліку позивача дебіторська/кредиторська заборгованості перед ТОВ "ПДК "Вертикаль"відсутня.

У акті перевірки, податковий орган зазначає, що у позивача відсутні трудові ресурси, які приймали б участь у прийманні продукції від постачальника, однак, слід зазначити, що відповідно до звітів з праці за січень-червень 2008 року, який позивач подав до Головного управління статистики у Харківській області, середня кількість усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості за місяць складає 82 особи., а за січень-липень 2008 року –88 осіб (а.с.174-175 т.1).

Також, слід зазначити, що придбані позивачем будівельні матеріали, були використані ним при виконання договорів підряду №181/1 від 31.10.2007 року (а.с.104-113 т.1) та №139/08 від 24.07.2008 року (а.с.114-122 т.1), які були укладені між позивачем та Промисловим об’єднанням "Укрпротез". Виконання зазначених договорів підтверджується довідками про вартість виконаних робіт та актами прийому виконаних підрядних робіт (а.с.126-164 т.1). Крім того, у матеріалах справи містяться протоколи погодження використаних матеріалів при виконання робіт на виконання договору №181/1 від 31.10.2007 року (а.с.197-223 т.1).

Крім того, між позивачем (орендатор) та ТОВ "ІНФО ВІТ", був укладений договір суборенди складського приміщення №05/05 від 05.05.2008 року (а.с.226-227 т.1), яке знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Аерофлотська, 20. На виконання зазначеного договору був складений акт прийому-передачі від 05.05.2008 року (а.с.228 т.1). Використання зазначеного складу підтверджується листом №3/06-01 від 03.06.2008 року (а.с.229 т.1) позивача, який був адресований ТОВ "ПДК "Вертикаль", відповідно до якого, будівельні матеріали від контрагента позивача повинні бути доставлені у зазначене вище складське приміщення. Доводи відповідача, стосовно відсутності у позивача власних транспортних засобів для перевезення будівельних матеріалів або договорів оренди, щодо перевезення вантажів, спростовуються листом ФОП ОСОБА_1, якого вбачається, що позивачу були надано транспортно-експедиційні послуги по перевезенню будівельних матеріалів по м.Харкову, а також з м.Харкова до інших міст України. Також, у довідці №18-20/14 від 30.10.2009 року Контрольного ревізійного управління у Харківській області щодо зустрічно звірки у ТОВ "Будівельні технології"з питань взаєморозрахунків з ПО "Укрпротез"за період з 31.10.2007 року по 31.12.2008 року, зазначено наступне - зустрічною звіркою встановлено, що ТОВ "Будівельні технології"свої зобов’язання по договору підряду №139/08 від 24.07.2008 року виконало в повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договір купівлі-продажу №02/06 від 02.06.2008 року недійсним, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст. 228 ЦК України.

Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України (435-15) статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб’єкт владних повноважень на якого покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об’єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "ПБК "Вертикаль"і правомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат на будівельні матеріали, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

В силу ст. 42 (ч. 1) Конституції України (254к/96-ВР) кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до Закону України "Про підприємництво" (698-12) підприємницька діяльність яка здійснювалась між позивачем та ТОВ "ПБК "Вертикаль"не заборонена.

Конституційним принципом є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), громадяни здійснюють свої права за принципом "дозволено все, що прямо не заборонено законом", а державні органи та їх посадові особи —за принципом "дозволено лише те, що прямо визначено законом".

Таке саме відноситься і до сфери господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності щодо розподілу компетенції у системі органів, які мають забезпечити реалізацію конституційних та інших прав і свобод передбачений Конституцією України (254к/96-ВР) .

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сутність наведених норм зводиться до того, що суд зобов’язаний перевіряти обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, кожний важливий і доречний аргумент особи, яка бере участь у справі повинен бути проаналізований і оцінений судом.

В ході розгляду справи судом першої інстанції позивач представив первинні бухгалтерські документи на підтвердження своїх позовних вимог. Судова колегія касаційної інстанції встановила, що при вирішенні спору судом першої інстанції вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, в ході її розгляду судом апеляційної інстанції нових обґрунтувань своїх заперечень відповідач не надавав, а суд другої інстанції не досліджував.

Згідно ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2010 року підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року.