провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області на постанову Марківського районного суду Луганської області від 25 грудня 2006 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2007 року, -

В грудні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Марківського районного суду Луганської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2005, 2006 роки в сумі 3319,50 грн.

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 25 грудня 2006 року, позов задоволено частково. Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області щодо неповноти виплати ОСОБА_1 коштів на оздоровлення неправомірними. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2005 та 2006 роки у розмірі 3220,50 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2007 року скасовано постанову суду першої інстанції, а в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій протягом 2006 року неправомірними та стягнення коштів на оздоровлення за 2005 та 2006 роки у сумі 3220,50 грн. відмовлено. В частині визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області щодо неповної виплати позивачу коштів на оздоровлення за 2005 рік, постанову Марківського районного суду Луганської області від 25 грудня 2006 року залишено без змін.

У касаційній скарзі на вказані судові рішення Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, ставить питання про їх скасування в частині залишення без змін постанови суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, та є інвалідом ІІ групи.

Частиною 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ передбачено, що інвалідам ІІ групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова Кабінету Міністрів України № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік"з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2006 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої статті 48 Закону України № 796-ХІІ.

Зважаючи на те, що дія відповідних частин ст. 48 Закону України № 796-ХІІ була зупинена на 2006 рік, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в частині визнання дій неправомірними при нарахуванні позивачеві допомоги та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за цей період.

З огляду на положення ст. ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції правомірно залишив в силі постанову суду першої інстанції в частині визнання неправомірними дії відповідача щодо неповної виплати позивачу коштів на оздоровлення за 2005 рік.

Відповідно до ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції частково скасована апеляційним судом, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2007 року залишити без змін.