У липні 2008 року ОСОБА_6 звернулась з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі Черкаської області про стягнення заборгованості відповідно до ст. 39 Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08.09.2008 позов задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на користь ОСОБА_6 недоплачену доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю –починаючи з 01.07.2005 по 30.06.2008 в сумі 13860,80 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009 апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради Черкаської області задоволено частково. Постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08.09.2008 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Каневі перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_6 невиплачене підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за проживання на території радіоактивного забруднення у періоди з 01.07.2005 по 31.12.2006, з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 30.06.2008 включно, виходячи із розмірів мінімальної заробітної плати, визначених Законом України "Про Державний бюджет"на відповідний рік у дані періоди.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради Черкаської області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування рішень судів та просить винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник зазначає, що судами помилково не застосовані норми постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) . А також зазначає, що визнання рішення Конституційного Суду України норм Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими призупинялися норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) щодо виплати компенсацій і допомогу у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати неконституційними не надає законодавчого права для застосування показника мінімальної заробітної плати.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії та постійно проживає в м. Каневі, яке відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 39 цього Закону України встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю –одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що вказана доплата до пенсії проводиться відповідачем у розмірі 5 грн. 20 коп. передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди правильно дійшли висновку, що при визначенні розміру пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення застосуванню підлягає ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру передбачених цими статтями виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата., а не постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

Розмір виплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , кратні мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні роки, відповідно до "Про Держаний бюджет України на 2004-2008 роки"з 185 грн. до 525грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Відповідно до Закону України від 05.10.2006 "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" (231-16) було доповнено вказаний Закон ст.71, згідно якої дія положень цього Закону (231-16) не може призупинятись іншими законами, крім Законів про внесення змін до цього Закону (231-16) .

Як вбачається із Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (справа про соціальні гарантії громадян) Суд перевіряв відповідність Конституції України (254к/96-ВР) окремих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , зокрема положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111.

Положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (v010p710-08) п. п. 8, 12, 13, 14, 15, 17 п. 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) були визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно дійшов до висновку про те, що позивач має право на доплату до заробітної плати особі, яка працює на території радіоактивного забруднення виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої держаним бюджетом на відповідні роки в період з 01.07.2005 по 31.12.2006, з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 30.06.2008.

Згідно ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло привезти до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного судами винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08.09.2008 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009 - без змін.