Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Закарпатської області від 05.04.2006

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2006

у справі № 14/68

за позовом приватного підприємства "Міко"(далі –ПП "Міко")

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 10.11.2005 № 0006041540/0 та № 0006031540/0 з мотивів їх прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 05.04.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2006, позов задоволено частково; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 10.11.2005 № 0006041540/0 в частині застосування до ПП "Міко"штрафних санкцій у сумі 3860 грн. та податкове повідомлення-рішення від 10.11.2005 № 0006031540/0 –в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 9970 грн. В решті позову відмовлено. Ухвалені у справі судові акти мотивовано тим, що порушення строку сплати позивачем податкового зобов’язання з податку на прибуток у відповідній частині було спричинено несвоєчасним зарахуванням контролюючим органом належної до відшкодування ПП "Міко"суми ПДВ в рахунок погашення платежів з податку на прибуток за заявою цього товариства.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати рішення зі справи та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що з огляду на приписи підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"погашення податкового боргу платника за рахунок непогашених зустрічних зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником є правом, а не обов’язком податкового органу. До того ж, за посиланням ДПІ, зупинення на 2004 рік дії абзацу другого цієї норми Закону (2181-14) виключає можливість використання платником зазначеного джерела сплати податків.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- в ході проведення ДПІ невиїзної документальної перевірки ПП "Міко"за 2004 рік, оформленої актом від 08.11.2005 № 413/15-0, було виявлено факт несвоєчасного погашення позивачем податкових зобов’язань з податку на прибуток, що стало підставою для застосування до позивача штрафу у сумі 9970 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 10.11.2005 № 0006031540/0 та штрафу у розмірі 4247 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 10.11.2005 № 0006041540/0;

- 18.08.2004 та 05.11.2004 позивачем було направлено на адресу ДПІ заяви про зарахування суми невідшкодованої цьому підприємству суми ПДВ за квітень 2004 року у розмірі 21800 грн. та за серпень 2004 року у сумі 19300 грн. в рахунок погашення податкового зобов’язання ПП "Міко"з податку на прибуток за перше півріччя 2004 року та третій квартал 2004 року відповідно, однак зазначені заяви було залишено податковим органом без реагування;

- податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1935 грн. за перше півріччя 2004 року було самостійно сплачено платником із затримкою до 90 календарних днів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, попередні судові інстанції послалися на приписи абзацу другого підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків може бути здійснено шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків, що виникли згідно з нормами податкового або бюджетного законодавства чи цивільно-правових угод, строк погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов'язань платника податків. Така оплата (погашення) здійснюється на підставі заяви платника податків за спільним рішенням податкового органу та органу Державного казначейства України. Порядок проведення взаєморозрахунків визначається центральним податковим органом за погодженням з Державним казначейством України.

Однак згідно із пунктом 36 статті 80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"дію цього припису було зупинено на 2004 рік, що виключає можливість застосування зазначеної норми Закону до спірних правовідносин.

Відтак вимога платника про зарахування належних йому сум бюджетного відшкодування в рахунок погашення податкових зобов’язань з податку на прибуток була незаконною та не підлягала задоволенню, що обумовлює правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень у відповідній частині.

Водночас попередні судові інстанції з огляду на установлений ними факт несвоєчасної сплати ПП "Міко"податку на прибуток у сумі 1935 грн. з урахуванням припису абзацу третього підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за змістом якого у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом (2181-14) , такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу, дійшли вірного висновку про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 387 грн.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати ухвалені у справі судові акти, відмовивши у задоволенні даного позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області задовольнити.

2. Постанову господарського суду Закарпатської області від 05.04.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2006 у справі № 14/68 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 10.11.2005 № 0006041540/0 в частині застосування до ПП "Міко"штрафних санкцій у сумі 3860 грн. та податкового повідомлення-рішення від 10.11.2005 № 0006031540/0 –в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 9970 грн.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову господарського суду Закарпатської області від 05.04.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2006 у справі № 14/68 залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.