В червні 2005 року Відкрите акціонерне товариство "Білозірська реалізаційна база хлібопродуктів"(далі – позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними податкові повідомлення-рішення Черкаської об’єднаної державної податкової інспекції (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Черкаському районі Черкаської області; далі –ДПІ, відповідач) № 0000022301/0/387 від 21 січня 2005 року та № 0000032301/1/397 від 29 березня 2005 року.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 02 вересня 2005 року в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивачем всупереч вимогам статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які було перераховано ним в рахунок передоплати за дизельне пальне, яке фактично не одержано. Крім того, суд виходив з відсутності надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість з боку ВАТ "Оріхівський комбінат хлібопродуктів"(контрагента позивача) під час проведення господарської операції.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року постанову місцевого господарського суду скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Черкаської ОДПІ № 0000022301/0/387 від 21 січня 2005 року та № 0000032301/1/397 від 29 березня 2005 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 375 000 грн. на підставі належним чином оформлених податкових накладних за правилом першої події.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ДПІ оскаржила її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року та залишення в силі постанови Господарського суду Черкаської області від 02 вересня 2005 року.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції –без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість та виявлення завищення суми бюджетного відшкодування прийняті відповідачем на підставі висновків акта від 19 січня 2005 року № 3/23-608-00956891 комплексної планової документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 квітня 2003 року по 30 вересня 2004 року.

В ході даної перевірки встановлено, що позивачем в порушення вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(зі змінами та доповненнями; далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) допущено завищення від’ємного значення об’єкту оподаткування за 12 місяців 2003 року на суму 1 169 300 грн. та за 9 місяців 2004 року на суму 1 038 900 грн.

Крім того, в порушення вимог підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, позивачем здійснено заниження чистої суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 332 598 грн. та завищення сум, заявлених до відшкодування з бюджету, на загальну суму 42 989 грн.

Вказані порушення, за висновком податкового органу, пов’язані з безпідставним включенням позивачем до складу валових витрат сум попередньої оплати на користь ВАТ "Оріхівський комбінат хлібопродуктів"за дизельне пальне, які не відносяться до операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та не пов’язані з його господарською діяльністю, оскільки фактично дизельне пальне позивачем так і не було одержано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між позивачем та ВАТ "Оріхівський комбінат хлібопродуктів"було укладено договір купівлі-продажу № 28/3 від 27 лютого 2003 року, відповідно до умов якого протягом 2003-2004 років позивач здійснив передоплату за дизельне пальне на загальну суму 2 250 000 грн., які було віднесено до складу валових витрат.

Факт здійснення вказаної передоплати підтверджено платіжними дорученнями та визнано сторонами у справі.

Аналіз наведених правових норм та встановлені фактичні обставини справи, дали суду апеляційної інстанції підстави для обґрунтованого висновку про віднесення позивачем до складу валових витрат витрат, що пов’язані із здійсненням передоплати на користь ВАТ "Оріхівський комбінат хлібопродуктів"за дизельне пальне, у повній відповідності до вимог Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) .

При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно врахував положення підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР, яким передбачено, що при здійсненні операцій з особами, які є нерезидентами або резидентами, які сплачують податок на прибуток за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб’єктами згідно із законодавством, датою збільшення валових витрат платника податку є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті –також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової). Однак, в даному випадку ВАТ "Оріхівський комбінат хлібопродуктів"не було нерезидентом або резидентом, який сплачує податок на прибуток за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 Закону № 334/94-ВР чи було звільнено від сплати цього податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що за наслідками проведеної позивачем попередньої оплати ВАТ "Оріхівський комбінат хлібопродуктів", яке зареєстровано платником податку на додану вартість з 06 липня 1998 року, були виписані податкові накладні, якими підтверджено факт придбання платником податку товару згідно договору купівлі-продажу № 28/3 від 27 лютого 2003 року.

На підставі цих податкових накладних позивачем у відповідності до положень статті 7 Закону № 168/97-ВР було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 375 000 грн.

Таким чином, у податкового органу були відсутні правові підстави для визначення позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов’язання з податку на додану вартість та виявлення завищення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року у даній справі такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року - без змін.