Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Федоров М.О.

при секретарі судового засідання: Альошиній Г.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової адміністрації у місті Севастополі (далі –ДПА)

на постанову господарського суду міста Севастополя від 17.07.2007

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.10.2007

у справі № 20-4/154-3/259-12/077-6/117

за позовом ДПА

до малого приватного підприємства "Фірма "Техком"(далі –МПП "Фірма "Техком", відповідач-1)

та приватного підприємства "УкрАзовДон"(далі –ПП "УкраАзовДон", відповідач-2)

про визнання угоди недійсною.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача-1 – Гребеневої О.В.,

відповідача-2 – не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсним договору від 18.03.2002 № 33, укладеного відповідачами у справі, та стягнення з МПП "Фірма "Техком"в дохід держави вартість отриманого за цим правочином товару в сумі 227 739,20 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

За наслідками її останнього розгляду постановою господарського суду міста Севастополя від 17.07.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.10.2007, у позові відмовлено з мотивів недоведеності податковим органом наявності у учасників оспорюваного договору під час його укладання протиправного умислу порушити інтереси держави.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПА просить скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та задовольнити позов. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фіктивність реєстрації та підприємницької діяльності ПП "УкрАзовДон"є достатнім доказом укладення оспорюваного договору з метою ухилення від оподаткування фінансово-економічних результатів його виконання.

У відзиві на касаційну скаргу МПП "Фірма "Техком"зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів судовими інстанціями було встановлено, що:

- 18.03.2002 відповідачами у справі було укладено договір поставки № 33, відповідно до якого ПП "УкрАзовДон"(постачальник) зобов’язався поставити на адресу МПП "Фірма "Техком"(замовник) товар (запчастини) на загальну суму 227 739,20 грн. (у тому числі 37 956,53 грн. ПДВ), а відповідач-1 –прийняти та оплатити поставлену продукцію;

- названий договір було повністю виконано сторонами, що не заперечується учасниками провадження та підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами;

- рішенням місцевого Ленінського районного суду міста Донецька від 22.07.2002 у справі № 2-2582/2002 установчі документи ПП "УкрАзовДон"та його свідоцтво платника податку на додану вартість були визнані недійсними з мотивів реєстрації підприємства на підставну особу та наявності у відповідача-1 ознак фіктивного підприємництва; однак на момент вирішення даного спору відповідача-2 не виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

- податковим органом не подано жодних доказів наявності у учасників спірного договору заборгованості зі сплати податків та зборів за наслідками оподаткування господарських операцій, вчинених на виконання названого договору.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності правових підстав для визнання спірного договору недійсним та застосування відповідних наслідків недійсної угоди.

Статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на момент укладення та виконання спірного договору, далі – ЦК УРСР (1540-06) ) передбачено, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Отже, з аналізу наведеної норми Закону вбачається, що для визнання угоди недійсною на підставі статті 49 ЦК УРСР є необхідною наявність суб’єктивного наміру сторін (або хоча б однієї з них) порушити вимоги закону при укладенні відповідного договору.

Заявляючи вимогу про застосування до відповідача-1 наслідків недійсності правочину, податковий орган посилається на фіктивність реєстрації та підприємницької діяльності відповідача-2 як на свідчення наявності у останнього протиправного умислу на момент укладення договору. Однак, як правильно зазначено судами, власне недотримання законодавчо встановленого порядку реєстрації суб’єкта господарювання та порушення ним правил здійснення господарської діяльності не свідчить про наявність суб’єктивного наміру порушити інтереси держави під час укладення договору за умови відсутності доказів, зокрема, щодо несплати податків та зборів з результатів виконання такого правочину.

Крім того, слід зазначити, що на момент ухвалення рішень у справі ЦК УРСР (1540-06) втратив чинність. Цивільним кодексом України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, не передбачено такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в дохід держави одержаного однієї чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою суперечною інтересам держави і суспільства. Адже згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

За змістом частини другої статті 5 Цивільного кодексу України цей Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент виконання угоди, але не були передбачені Цивільним кодексом України (435-15) на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є необґрунтованим.

Водночас не можуть бути застосовані в цьому випадку і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, передбачені Господарським кодексом України (436-15) , що містить норми, які за предметом регулювання й установленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін чи відповідного органу державної влади, визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Проте відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) наведені положення цього Кодексу застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а за порушення, вчинені до набрання ними чинності, - лише в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за ці порушення.

Отже, правила статті 49 ЦК УРСР не підлягають застосуванню після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) (01.01.2004). Однак встановлені статтею 208 Господарського кодексу України санкції, аналогічні за змістом тим, що були передбачені в статті 49 ЦК УРСР, не можуть бути застосовані до угод, що виконувалися до набрання чинності новими Господарським і Цивільним кодексами України (435-15) з огляду на правила дії нормативно-правових актів у часі.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення з МПП "Фірма "Техком"в дохід держави вартість отриманого за цим правочином товару в сумі 227 739,20 грн. у будь-якому разі задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції правомірно відмовили у позові ДПА, а тому Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової адміністрації у місті Севастополі залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 17.07.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.10.2007 у справі № 20-4/154-3/259-12/077-6/114 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.