Постановою Господарського суду Рівненської області від 09.10.2006 в задоволенні позову ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод"про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Рівне №0000432341/0/23-137 від 09.01.2003, №0000432341/2/23-137 від 07.05.2003, №0000432341/3/23-137 від 23.07.2003 в частині визначення податкового зобов’язання по земельному податку в сумі 122949,00 грн., у т.ч. основного платежу 81966,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 40983,00 грн. відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 постанову Господарського суду Рівненської області від 09.10.2006 скасовано. Позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне №0000432341/0/23-137 від 09.01.2003, №0000432341/2/23-137 від 07.05.2003, №0000432341/3/23-137 від 23.07.2003 в частині визначення податкового зобов’язання по земельному податку в сумі 122949,00 грн., у т.ч. основного платежу 81966,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 40983,00 грн., стягнуто з держбюджету на користь позивача 484,5 грн. судового збору.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального права.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції –без змін.

Відповідач та третя особа представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову документальну перевірку дотримання позивачем податкового та валютного законодавства за період з 4 кварталу 1999 року по 01.10.2002, за результатами якої складено акт №632/9/23-129 від 30.12.2002.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ст.ст. 7, 13, 14, 15 Закону України "Про плату за землю", а саме несплата земельного податку на земельну ділянку, яка фактично перебуває в користуванні згідно даних земельного кадастру.

На підставі акта перевірки, з врахуванням оскарження в порядку апеляційного узгодження, прийняті податкові повідомлення-рішення №0000432341/0/23-137 від 09.01.2003, №0000432341/2/23-137 від 07.05.2003, №0000432341/3/23-137 від 23.07.2003 про визначення позивачу земельного податку у сумі 157050,00 грн., у тому числі 104700,00 грн. – основного платежу та 52350,00 грн. штрафних санкцій.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржуються в частині визначення податкового зобов’язання по земельному податку в сумі 122949,00 грн., у т.ч. основного платежу 81966 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 40983,00 грн.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про плату за землю"підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр, згідно ст. 193 Земельного кодексу України, - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Статтею 15 Закону України "Про плату за землю"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що за позивачем фактично станом на 01.01.2002 та 01.10.2002 обліковуються земельні ділянки площею 39,2369 га, згідно довідки Рівненського міського управління земельних ресурсів від 23.12.2002 № 02-1211. Дана інформація підтверджена листом Рівненського міського управління земельних ресурсів від 06.10.2006 №607-1/01, згідно якого станом на 01.01.2002 у відповідності до даних державного земельного кадастру за ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" обліковувалось 39,2369 га земель, у т.ч. на вул.Д.Галицького, 25, територія заводу, - 32,8769 га, на вул.Орлова, 45, дитячий садок №51, - 1,16 га, на вул.Буковинська, 8, дитячий садок №56, - 1.07 га, на вул.Білякова, 37, дитячий садок №49 –0,86 га, на вул.С.Крушельницької житлові будинки –0,37га та 0,36 га, земельна ділянка на вул.Д.Галицького, 25 для завершення будівництва на обслуговування медико-санітарної частини –2,54га.

Площа земельних ділянок в розмірі 43,14 га, яка була визначена в процесі інвентаризації земель станом на 1991 рік, змінювалась на підставі рішень Рівненської міськради про вилучення (надання) земельних ділянок, у зв’язку з чим вносились відповідні зміни в державний земельний кадастр і станом на 01.01.2002 становила 39,2369 га.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, та приймаючи нову постанову про задоволення позову, виходив з того, що фактично позивач використовував у 2002 році земельну ділянку площею 190085 кв.м., що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 14.02.2003, затверджений рішенням Рівненської міської ради №630 від 26.12.2003, а також постановою по кримінальній справі №122505 Рівненського міського суду від 01.07.2005 та листом Рівненського міського управління земельних ресурсів №1240 від 28.12.2002, за яким, згідно проекту розподілу земельної ділянки розробленого позивачем станом на 27.12.2002 використовується земельна ділянка площею 190085 кв.м. та зазначено, що зміни в земельно-облікові документи будуть внесені після прийняття Рівненською міською радою відповідних рішень по наданню земельних ділянок зазначеним у довідці особам.

Щодо решти земельної ділянки, то на думку суду апеляційної інстанції, обов’язок сплати земельного податку за її користування перейшов до інших осіб у зв’язку з переходом до них права власності чи користування на об’єкти нерухомості.

Разом з тим, частиною 3 ст. 30 Земельного кодексу України встановлено, що при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель і споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об’єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності або постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, що посвідчується державними актами (п.1 ст. 126 Земельного кодексу України).

Однак, суди не вжили заходів для достовірного встановлення того, яка ж саме площа земельної ділянки за даними земельного кадастру була у користуванні позивача протягом спірного періоду 2002 року. Не з’ясували, чи припинялося право користування земельною ділянкою позивача у поточному році, чи приймались Рівненською міською радою рішення про передачу земельних ділянок, що належали позивачу, іншим користувачам у цьому періоді, та чи здійснювалась останніми їх оплата, а також яким чином вирішувалось питання щодо внесення змін в земельно-облікові документи.

На вищезазначені порушення було вказано в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2006, вказівки якої є обов'язковими для судів попередніх інстанцій під час нового розгляду справи, однак не були враховані ними при прийнятті нового рішення.

Таким чином, не встановлення вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 та постанову Господарського суду Рівненської області від 09.10.2006 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.