Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТрансОйл"

на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року

у справі № 9/898пд-ад Господарського суду Луганської області

за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТрансОйл"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Конан-Плюс"

про визнання господарського зобов’язання недійсним, -

В грудні 2006 року Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Луганська (далі –ДПІ) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним з підстав, передбачених статтею 207 ГК України, господарське зобов’язання по угоді між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТрансОйл"(далі –ТОВ "ТрансОйл") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конан-Плюс"(далі –ТОВ "Конан-Плюс"), а також застосувати до сторін правові наслідки згідно статті 208 ГК України, а саме, стягнути з відповідачів на користь держави суму 942 827,94 грн.

Постановою Господарського суду Луганської області від 08 лютого 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції вмотивовано ненаданням позивачем доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року постанову місцевого господарського суду скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог. Визнано недійсним господарське зобов’язання з купівлі-продажу дизельного пального на суму 942 827,94 грн. між ТОВ "Конан-Плюс"та ТОВ "ТрансОйл". Стягнуто з ТОВ "Конан-Плюс"та ТОВ "ТрансОйл"в доход державного бюджету по 942 827,94 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наявності в діях посадових осіб відповідачів умисної форми вини при здійсненні господарської діяльності, яка спрямовувалась, в тому числі, на ухилення від оподаткування.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "ТрансОйл"оскаржило її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, скаржником ставиться питання про скасування постанови Луганського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року та залишення в силі постанови Господарського суду Луганської області від 08 лютого 2007 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що на підставі усної домовленості ТОВ "Конан-Плюс"протягом липня 2005 року поставило ТОВ "ТрансОйл"дизельне пальне на суму 942 827,94 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 157 137,99 грн., про що було видано податкові накладні № 375 від 01 липня 2005 року, № 377 від 06 липня 2005 року, № 381 від 08 липня 2005 року, № 383 від 11 липня 2005 року, № 381 від 19 липня 2005 року, № 398 від 28 липня 2005 року.

ТОВ "ТрансОйл"на підставі виданих ТОВ "Конан-Плюс"податкових накладних включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 157 137,99 грн.

ДПІ просить суд визнати недійсним господарське зобов’язання з купівлі-продажу дизельного пального як таке, що укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу в ТОВ "Конан-Плюс"на приховування прибутку від оподаткування.

Зокрема, наявність протиправного умислу з боку ТОВ "Конан-Плюс"ДПІ обґрунтовує постановою Господарського суду Луганської області від 09 червня 2005 року у справі № 20/75б про визнання його банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури строком на 12 місяців до 09 червня 2006 року та призначення ліквідатора. Посилаючись на приписи Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , ДПІ вказує, що директор ТОВ "Конан-Плюс"ОСОБА_1 після 09 червня 2005 року не мав повноважень на укладення жодних угод. При цьому, ТОВ "ТрансОйл"не перевіривши належним чином повноважень сторони по договору, уклало угоду з ТОВ "Конан-Плюс", в результаті чого своїми діями сприяло укладенню незаконної угоди.

В зв’язку з наведеним, ДПІ вважає, що вказане господарське зобов’язання підлягає визнанню недійсним на підставі статті 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених статтею 208 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного господарського зобов’язання недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів прийшла до висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову ДПІ послалась на статті 207, 208 ГК України.

За змістом частини 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню повністю, а постанову суду першої інстанції слід скасувати в частині вимог про визнання недійсним господарського зобов’язання, із закриттям провадження.

Судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, підлягає залишенню без змін. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій, дане у статті 238 цього Кодексу. На момент звернення ДПІ до суду з даним позовом закінчились строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 ГК України.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТрансОйл"задовольнити частково.

Скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року.

Постанову Господарського суду Луганської області від 08 лютого 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов’язання скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.