Постановою Господарського суду Полтавської області від 12.01.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.06.2007 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві № 0005521702/0 від 19.11.2004 р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 300,00 грн. основного платежу та 810,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ВАТ "Полтавський хлібокомбінат"подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти рішення про задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0003232301/0 від 19.11.2004 р.

ДПІ у м. Полтаві подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення № 0003232301/0 від 19.11.2004 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 11010,00 грн., у тому числі 8000,00 грн. основного платежу та 3010,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято на підставі акту перевірки № 2817/23-1/00376923 від 17.11.2004 р., яким зафіксовані порушення позивачем вимог:

п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягало у віднесенні до складу валових витрат витрат на міжнародні переговори невиробничого призначення;

завищення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) по рядку 04.1 декларації з податку на прибуток за 2003 рік в сумі 12000,00 грн. та по рядку 04.1 декларації з податку на прибуток за І квартал 2004 року на 8800,00 грн.;

п.п. 2.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягало у віднесенні до складу валових витрат дебіторської заборгованості, яка виникла станом на 01.02.2003 р.

При розгляді даного позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві податку на прибуток за результатами виявлених порушень, суди попередніх інстанцій застосували положення Господарського кодексу України (436-15) , зокрема статті 250 Господарського кодексу України, в результаті чого, з посиланням на те, що даний Кодекс набрав чинності з 01.01.2004 р., дійшли висновку щодо неможливості застосування строків, визначених цією нормою, до правопорушень, вчинених до набрання чинності Кодексом. Щодо правопорушень, вчинених під час дії Господарського кодексу України (436-15) , суди дійшли висновку про неправомірність застосування податковою інспекцією до позивача штрафних санкцій з порушенням строків, встановлених ст. 250 вказаного Кодексу.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими оскаржені судові рішення, оскільки суди застосували норми матеріального права, які не підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, а саме ст. 250 Господарського кодексу України, у зв’язку з чим надали неправильну правову оцінку визначенню податковим органом на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням, що могло призвести до неправильного вирішення справи.

Законом України з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, включаючи нарахування та сплату пені, штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, є Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (2181-14) .

Пунктом 1.5 статті 1 вказаного Закону штрафна санкція (штраф) визначається, як плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до пункту 17.1. статті 17 цього Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

Таким чином, штрафна санкція, яка накладається на платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, застосовується виключно у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ (2181-14) .

Відповідно до п. 17.3. ст. 17 вказаного Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, штрафні санкції, нараховані податковим органом платнику податків при донарахуванні суми податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення, яке, виходячи із вимог п. 1.9 Закону є повідомленням про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом, належать до податкових зобов’язань - зобов’язань платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом.

Статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ встановлено строки давності та їх застосування.

Податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, враховуючи строки давності, визначені статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Таким чином, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, не поширюються на випадки застосування штрафних санкцій за порушення платниками податків правил оподаткування у порядку, визначеному Законом України Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (2181-14) .

Неправильне застосування при вирішення даної справи наведених норм матеріального права могло призвести до неправильного вирішення спору, оскільки суд не перевірив правомірність застосування податковим органом штрафних санкцій за наслідками виявлених порушень, не розмежував та не перевірив розмір таких штрафних санкцій, у зв’язку із чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди мають врахувати викладене, перевірити правильність розрахунку податковим органом визначення податкових зобов’язань та штрафних санкцій, розмежувавши їх розмір в залежності від порушень, зафіксованих актом перевірки, які стали підставою для такого нарахування.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства "Полтавський хлібокомбінат"та Державної податкової інспекції у м. Полтаві задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 12.01.2006 р., та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.06.2007 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.