представники сторін по справі в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Господарського суду Львiвської області від 11.12.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2008 по справі № 15/349а (22-а-5067/08)

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профліга"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Селіон"

про визнання недійсним господарського зобов'язання в розмірі 4 233 891,60 грн., -

Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова (далі –позивач, ДПІ) звернулась до суду із позовною заявою про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло на підставі усного договору, укладеного між відповідачами, із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги ДПІ ґрунтуються на судовому рішенні районного суду, яким визнано недійсними установчі документи однієї зі сторін договору та анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Львівської області від 11.12.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2008 по справі № 15/349а (22-а-5067/08), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судові рішення обґрунтовано тим, що обставини, з якими закон пов’язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено.

У скарзі органом податкової служби було порушено питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували рішення районного суду, яким скасовано державну реєстрацію та анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість однієї зі сторін господарського зобов'язання (ТОВ "Компанія Селіон") з підстав реєстрації зазначеної юридичної особи протиправним шляхом - на підставну особу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Як установлено судами, виникнення спірного господарського зобов'язання позивач обґрунтовує податковими накладними, проте останні на суму 4 233 891,60 грн. представлені суду не були.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 12.12.2006 по справі № 2-4262/2006 визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість відповідача 2 з підстав реєстрації зазначеної юридичної особи протиправним шляхом –на підставну особу.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір та інші угоди, передбачені законом.

В адміністративних справах суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Позивач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що відповідачі порушили вимоги чинного законодавства, укладаючи спірний правочин, завідомо діяли з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наявність підстави виникнення господарського зобов'язання –усної або письмової угоди на суму 4 233 891,60 грн. представлені суду не були.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу під час укладення угоди при здійсненні ними підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства та свідоцтва платника податку не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із врахуванням зазначеного вище, суди визнали, що санкції, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України поставлено в залежність стягнення отриманого за договором зі сторони зобов’язання, яка не мала протиправного умислу, саме після того, як усе одержане за договором буде повернуто останній стороною, протиправний умисел якої буде встановлено.

Вирішуючи питання щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання господарського зобов'язання недійсним, судами не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди як підстави виникнення господарського зобов'язання, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

Так, норму ст. 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з ч. 2 ст. 228 цього Кодексу є нікчемним. В силу ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому позови органів податкової служби про визнання правочину недійсним розгляду не підлягають, а у випадку помилкового порушення провадження –підлягають закриттю.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним господарського зобов'язання є помилковим, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 11.12.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2008 по справі № 15/349а (22-а-5067/08) в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження в цій частині, в іншій частині - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.