розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду міста Києва від 20.02.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2009 по справі № 32/135-а (22-а-17936/08)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

третя особа Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

третя особа Дочірнє підприємство "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтобаз України" (далі –Компанія, позивач) звернулась до суду з позовом (із зміною позовних вимог) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі –орган податкової служби, СДПІ, відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 07.08.2006 № 0000521650/0, від 24.10.2006 № 0000521650/1, від 17.01.2007 № 0000521650/2, від 23.03.2007 № 0000521650/3, якими позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) основного платежу в розмірі 15 502 192,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7 751 096,00 грн.; податкових повідомлень - рішень від 07.08.2006 № 0000531650/0, від 24.10.2006 № 0000531650/1, від 17.01.2007 № 0000531650/2, від 23.03.2007 № 0000531650/3, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 23 174,75 грн. та податкові повідомлення - рішення від 17.01.2007 № № 0000114120/2, 0000134120/2, якими позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 829 943,50 грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 6 333 017,44 грн. відповідно.

Постановою Господарського суду міста Києва від 20.02.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2009 по справі № 32/135-а (22-а-17936/08), позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, у якій ставиться питання про скасування оскаржуваних рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної та пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як установлено судами, підставами прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень, винесених органом податкової служби за результатами неодноразового адміністративного оскарження, було те, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ вартості послуг, придбаних у контрагента (Підприємство "Юридична фірма ОВ" ВОІ СОІУ), що має право на застосування нульової ставки з ПДВ щодо наданих послуг, а також позивачем занижено податкові зобов’язання з ПДВ по господарській операції з погашення вартості поставленого природно газу за рахунок застосування нульової ставки ПДВ.

Так, згідно з договором від 20.04.2005 між Підприємством "Юридична фірма ОВ" ВОІ СОІУ та Компанією остання придбала юридичні послуги. Пунктами 10.6, 10.7 цього договору сторони засвідчили і повідомили одна одну про те, що вони мають статус платника податку на прибуток на загальних умовах та є платниками податку на додану вартість. В разі будь-яких змін в статусі платника податків, сторони зобов’язуються письмово повідомити одна одну в термін трьох робочих днів з моменту їх виникнення. В підтвердження вказаного контрагент позивача (Підприємство "Юридична фірма ОВ" ВОІ СОІУ) надало позивачу Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 39042892. Інформацію щодо зміни статусу контрагента позивача, зокрема, що останньому надано права користування пільгами з оподаткування згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість", позивачу надано не було. У зв’язку з отриманням послуг позивачем на підставі виданих контрагентом податкових накладних, актів приймання –передачі та платіжних документів суму ПДВ, сплачену за послуги у відповідному місяці, було віднесено до податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суди дійшли правильного висновку про те, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих контрагентом позивача податкових накладних, спростовують висновки органа податкової служби про безпідставність віднесення Компанією до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості отриманих юридичних послуг.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (далі –Закон №168/97ВР) визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.2.6 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону (168/97-ВР) - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Датою ж виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг), у відповідності з пп. 7.3.1 зазначеного Закону (168/97-ВР) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з абзацом другим пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Виходячи з норм пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР надані податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.

Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримавши податкові накладні, сплатив суму за отримані послуги, зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення Компанією до податкового кредиту зазначеної суми ПДВ –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині оскарження дій відповідача при визначенні податкового зобов’язання з ПДВ за господарською операцією з поставки природного газу Компанією підприємству ВАТ "Донбасенерго" на підставі договору на постачання природного газу від 06.04.1999.№ 10-238, яким передбачалась грошова компенсація за спожитий газ, як бартерної.

Відповідно п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська операція не може розглядатись як бартерна, в результаті якої передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) та відсутній факт зустрічної поставки товару.

Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли вірного висновку про те, що оскільки розрахунки за договором на постачання природного газу від 06.04.1999.№ 10-238, яким передбачалась грошова компенсація за спожитий газ, проведені на підставі взаємовідносин між декількома сторонами, які виникли із різних правових підстав, не в межах однієї господарської та за відсутності факту зустрічної поставки товару, кваліфікація органом податкової служби даної господарської операції як бартерної є помилковою.

Також, ухвалючи оскаржувані рішення суди вірно застосували чинне на дату виникнення спірних правовідносин законодавство, мотивовано відхилили доводи відповідача щодо правомірності визначення податкового зобов’язання позивачу з посиланням на межі 1095-денного строку, встановленого Законом України " Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами " (2181-14) .

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.