розглянувши касаційну скаргу Сюртівського сільського споживчого товариства на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007

у справі № 7/143-2007

за позовом Сюртівського сільського споживчого товариства

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування рішення про застосування штрафних санкцій

Сюртівське споживче товариство (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування рішення від 29.12.2006р. №741/17159 у частині застосування штрафні санкцій у сумі 3990526,50 грн. за непроведення розрахункові операцій через реєстратор розрахункових операцій (далі - РРО)/

Постановою господарського суду Закарпатської області від 13.06.2007 позовні вимоги задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 скасовано постанову господарського суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач оскаржив його в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 та залишити в силі постанову господарського суду Закарпатської області від 13.06.2007.

Касаційні скарги вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що актом перевірки №105/23-0/01752972 від 20.12.2006 з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 по 01.10.2006 зафіксовано, що у належних Сюртівському сільському споживчому товариству структурних підрозділах здійснювався продаж: товарів на загальну суму 824964,40грн. без застосування РРО, у зв'язку з чим позивачем порушено вимоги пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"№265/95-ВР (далі – Закон №265/95-ВР (265/95-ВР) ).

За вказане порушення Ужгородською МДПІ відповідно до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР прийнято рішення №741/17159 від 29.12.2006 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 4 124 822 грн. (у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів, операції з реалізації яких не були проведені через РРО).

За наслідками апеляційного оскарження суб'єктом господарювання результатів вищезазначеної перевірки рішення було частково скасовано ДПА у Закарпатській області в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 134 295,50 грн.(рішення про результати розгляду скарги № 373/10/25-055 від 01.03.2007 (а.с.25-30).

Судом першої інстанції також встановлено, що висновок органу державної податкової служби щодо непроведення позивачем розрахункових операцій через РРО базується на тому, що обсяг розрахунків по продажу товарів структурними одиницями Позивача досяг розміру 75 000 грн.

Досягнення граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг) згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2000р. №1336 "Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (1336-2000-п) (далі - Постанова №1336) повинно було стати підставою для переходу структурних підрозділів позивача на облік розрахункових операцій із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.

Поданими по справі доказами, оглянутими в засіданні суду в присутності представників сторін, а саме книгами обліку розрахункових операцій №0714000220/2, №0714000220/3 (магазин "Продтовари", с. Холмок,), №0714000222/2 (Продмагазин №8, с. Тарнівці), №0714000218/2 (Продмагазин №2, с. Тийглаш), №0714000867/1 (Буфет, с. Тарнівці), №0714000225/1 (Магазин №3, с. Концово), №0714000227 (Магазин №5, с. Солонці), №0714000227/2 (Магазин "ТПП", с. Кішселменц), розрахунковими книжками та звітами про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) за спірний період, підтверджено повний облік структурними підрозділами позивача розрахункових операцій на суму 824 964,40 грн. із застосуванням вищезазначених документів.

Цей факт відповідачем не оскаржується.

Приймаючи рішення про задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності у діях позивача правопорушення, відповідальність за яке передбачена п.1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Скасовуючи постанову місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції мотивував тим, що оскільки позивач не проводив розрахункові операції через РРО, то Ужгородською МДПІ правомірно прийнято податкове повідомлення - рішення №741/17159 від 29.12.2006 та застосовано штрафні санкції відповідно до п.1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Проте визнати такий висновок обґрунтованим не можна з огляду на таке.

Відповідно до п 1 статті 17 Закону №265/ 95-ВР, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки

Аналіз зазначеної норми дає підставу для висновку про те, що застосування фінансових санкцій до суб'єктів підприємництва на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР передбачено у разі наявності факту саме невідповідності даних щодо вартості реалізованих товарів (послуг) та отриманих коштів при здійсненні розрахунків із споживачами. І, як вірно зазначено судом першої інстанції, не має значення яким саме засобом контролю –електронним (РРО) чи паперовим (розрахункова книжка з відривною квитанцією) ця відповідність забезпечується.

Як свідчать матеріали справи, у даному випадку облік розрахункових операцій проведений позивачем із застосуванням розрахункових книжок.

Досягнення граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг) згідно з п.2 Постанови №1336 (1336-2000-п) повинно було стати підставою для переходу структурних підрозділів позивача на облік розрахункових операцій із застосуванням РРО.

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції, що виявлені перевіркою порушення, щодо незастосування РРО при досягненні структурними підрозділами позивача граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг) у сумі 75000 грн. не може бути підставою для застосування до відповідача фінансових санкцій на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/ 95-ВР, оскільки факти невідповідності даних між вартістю проданого товару та обліком готівки з продажу цього товару (об'єктивна сторона складу спірного правопорушення) за даними Книги обліку розрахункових операцій (КОРО) є відсутніми .

Що ж стосується відповідальності за порушення строків переходу з обліку розрахункових операцій з застосуванням розрахункових книжок на облік цих операцій з застосуванням РРО, то ні Законом №265/95-ВР (265/95-ВР) , ні іншими законами України, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, такої відповідальності не передбачено.

З огляду на зазначене, враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про те, що суд апеляційної інстанції не з’ясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не дослідив всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та невірного застосування закону до одних правовідносин.

Протре, суд першої інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Сюртівського сільського споживчого товариства підлягає задоволенню, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 у справі № 7/143-2007 скасуванню, з залишенням в силі рішення господарського суду Закарпатської області від 13.06.2007.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Сюртівського сільського споживчого товариства задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 у справі № 7/143-2007 –скасувати.

Залишити в силі постанову господарського суду Закарпатської області від 13.06.2007.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.