Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А. О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 по справі № 10/121

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дамен Шіпярдс Океан"

до 1. Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва,

до 2. Відділення державного казначейства у м. Миколаєві

про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та відсотків за несвоєчасне відшкодування такого податку,

Відкрите акціонерне товариство "Дамен Шіпярдс Океан" (далі –Товариство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою (з уточненням позовних вимог) про стягнення з Державного бюджету України через ВДК у м. Миколаєві суми відсотків за прострочення відшкодування ПДВ у розмірі 57 446,40 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.05.2006 по справі № 10/121 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що позивачем обрано інший шлях погашення бюджетної заборгованості - за рахунок облігацій внутрішньої державної позики, - ніж той, який визначено ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тому підстави для стягнення відсотків у відповідності із цією статтею відсутні.

Одеський апеляційний господарський суд від 13.03.2006 по справі № 10/121 судове рішення першої інстанції скасував та позовні вимоги Товариства задовольнив: стягнув з Державного бюджету України в особі ВДК у м. Миколаєві на користь позивача 49 210,20 грн. відсотків, нарахованих на суму експортного відшкодування ПДВ за період з 01.07.2003 по 15.06.2004 та 8 236,20 грн. відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з ПДВ за період з 01.10.2003 по 15.06.2004. При цьому, скасовуючи судове рішення попередньої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спосіб погашення бюджетної заборгованості, передбачений ст. 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" є альтернативним, нарівні із способами, встановленими ст. ст. 7, 8 Закону України "Про податок на додану вартість" та не позбавляє позивача на отримання відшкодування відповідно до положень останнього із вказаних законів.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції відповідач 1, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на порушення останнім норм матеріального та процесуального права, та в позові позивачу відмовити.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності Товариство подало до органа державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за обліковий період квітень 2003 року —що утворило бюджетну заборгованість у розмірі 747 426,00 грн.

Відшкодування бюджетної заборгованості здійснено у червні 2004 року шляхом її оформленням облігаціями внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років .

Переважно право позивача на експортне відшкодування виникло з в нього внаслідок здійснення операцій із продажу товарів, вивезених платником податків за межі митної території України (експорт).

Згідно з п. 8.1 ст. 8 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (далі –Закон №168/97ВР) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку, який здійснює операції вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання зазначеного розрахунку.

Відповідно до ст. 4 Указу Президента України від 07.08.1998 №858/98 "Про деякі зміни в оподаткуванні" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо сума від’ємного значення податку не погашається сумами податкових зобов’язань, що виникли протягом трьох ступних звітних періодів, така сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах, встановлених законодавством, протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітній період після виникнення від’ємного значення податку.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон № 168/97 ВР. Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону.

Приписи щодо порядку експортного відшкодування, що були встановлені ст. 8 Закону № 168/97-ВР, яка безпосередньо визначала особливості оподаткування операцій із вивезення (пересилання) товарів (роботі, послуг) за межі митної території України, у тому числі строки та порядок експортного відшкодування, і при цьому не містила вимог щодо нарахування відсотків на суму експортного відшкодування або відсилання до порядку відшкодування ПДВ, крім того, не обмежують право суб’єктів господарювання на відшкодування збитків завданих унаслідок несвоєчасного відшкодування ПДВ, у вигляді пені розмірах, визначених пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Аналізуючи Закон України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , Закон України "Про власність" (697-12) та Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що господарюючий суб’єкт, який прийняв рішення про відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ облігаціями внутрішньої державної позики, не може знаходитесь у гіршому становищі, ніж господарюючий суб’єкт, якому бюджетна заборгованість відшкодовується в порядку, передбаченому пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість".

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми матеріального права зазначені вище, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як таке, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 по справі № 10/121 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.