Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Горбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 09.02.2010 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Луцької ОДПІ на постанову господарського суду Волинської області від 18.04.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2007

у справі № 05/43/16-2 (22-а-1573/07)

за позовом ВАТ "Луцький автомобільний завод"

до Луцької ОДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВАТ "Луцький автомобільний завод"звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до Луцької об'єднаної Державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.10.2004 №0001072600/3 та №0001062600/3.

Постановою господарського суду Волинської області від 18.04.2007, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2007 у справі №05/43/16-2, позов задоволено: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 22.10.2004 №0001072600/3 та №0001062600/3.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та другої інстанцій Луцька ОДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки №36/26-05808592 від 29.06.2004, в якому зазначено, що позивачем включено до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг не підтверджену податковими накладними, виписаними ПДВ ПП "Стар-Трейд"та ПП "Інтер'єр і Ко"на загальну суму 18 935 643 грн., в наслідок чого, згідно з пп7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"підприємством (позивачем) завищено до відшкодування з бюджету суму ПДВ –3 659 628 грн. та 15 276 015 грн. (а.с.12-31), відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0001072600/3 та №0001062600/3 від 22.10.2004.

За вказаними рішеннями позивачу визначено податкові зобов'язання по сплаті ПДВ, відповідно у сумі 3 659 628 грн. та 22 914 023 грн. (а.с.36, 40).

Судами також встановлено, що рішеннями Дарницького районного суду м. Києва від 29.01.2004 та Св'ятошинського районного сулу м. Києва від 10.03.2004 свідоцтва та статути ПДВ ПП "Стар-Трейд"та ПП "Інтер'єр і Ко" визнані недійсними. В подальшому рішенням Св'ятошинського районного суду м. Києва від 10.03.2004 про визнання недійсними установчих документів ПП "Інтер'єр і Ко"скасовано ухвалою Св'ятошинського районного суду м. Києва від 31.08.2005.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди мотивували тим, що визнання в судовому порядку недійсними свідоцтв та статутів ПП "Стар-Трейд"та ПП "Інтер'єр і Ко", за податковими накладними яких позивач сформував податковий кредит, не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з цими підприємствами з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення останніх з державного реєстру. Також, з посиланням на ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"зазначено, що несплата продавцем або іншою особою ПДВ до бюджету не позбавляє права покупця (позивача) на включення ПДВ до податкового кредиту, за умови сплати ним відповідних сум в ціні придбаного у продавця товару.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог, огляду на таке.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Статтею ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено данні, що повинна місити податкова накладна (пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233 (z0233-97) .2037) - всі, складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до ст.ст. 92, 97, 237 ЦК України - юридична особа діє або через свої органи, або через своїх представників. Якщо податкова накладна підписана керівником юрособи, тобто її органом, то дані внесені до Єдиного державного реєстру, є достатнім підтвердженням легітимності його підпису на податковій накладній (ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"). У випадку підписання податкової накладної одним із її працівників (бухгалтером, менеджером тощо) то, згідно з ч.237 ЦК України (435-15) представництво може виникати і на підставі акта органу юридичної особи. А саме коли орган юрособи видає наказ про призначення працівника на посаду, пов'язану зі здійсненням певних представницьких функцій, дані функції закріплюються у посадовій інструкції працівника або випливають із обставин, в яких діє представник. Отже, на підставі наказу директора будь-який працівник підприємства може бути уповноважений здійснювати поставку товарів (послуг), а значить і підписувати податкові накладні.

У відповідності до ч.4 ст. 87, ч.4 ст. 91, ч.ч.1, 2 ст. 104 ЦК України, ч.1 ст.4, ч.4 ст.25. ч.ч.1, 2 ст.33, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців'юридична особа вважається створеною лише з моменту її державної реєстрації і припиненою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа може бути припинена лише за допомогою реорганізації або ліквідації.

Частиною 2 ст.35 та ч.4 ст.38 вказаного Закону передбачено, що з дати внесення до Єдиного держреєстру запису про судове рішення щодо припинення юрособи, такій юрособі забороняється: проведення держреєстрації змін до її установчих документів; внесення змін до Єдиного державного реєстру в частині відомостей про відокремлені підрозділи; проведення держреєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юроеоба, щодо якої прийнято рішення про припинення.

Цей перелік, як вірно зазначено судами, є винятковим і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відтак, заборони на укладення договорів і видачу, в даному випадку, податкових накладних Закон (755-15) не встановив.

Тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів. що дії ПДВ ПII "Стар-Трейд"та ПП "Інтер'єр і Ко"по виписці податкових накладних та дії позивача по формуванню податкового кредиту, згідно цих накладних, будуть правомірними навіть після дати внесення до єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юридичних осіб ПДВ ПП "Стар-Трейд" та ПП "Інтер'єр і Ко".

Відповідно до п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість"реєстрація особи, як платника ПДВ діє до дати її анулювання, яке відбувається, зокрема за наявності рішення суду про ліквідацію юридичної особи. Отже, даною статтею прямо встановлено наслідки ліквідації юрособи на підставі рішення суду, у тому числі у зв'язку з недійсністю установчих документів. Проте ліквідованою юрособа, як зазначено раніше, вважається з моменту виключення її з Єдиного державного реєстру з дотриманням процедури проведення її ліквідації. Тобто реєстрація платника залишається дійсною до моменту її скасування. Тож, дійсними є всі податкові накладні такого платника, видані в період його реєстрації.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що сам по собі факт наявності рішення суду про ліквідацію юрособи у зв'язку з визнанням недійсними установчих документів не пливає на оподаткування осіб, які мають з підприємством, що ліквідується, будь-які правовідносини.

Доводи відповідача про те, що податкові накладні видані ПП "Стар-Трейд"та ПП "Інтер'єр і Ко", свідоцтва яких, як платників ПДВ визнані недійсними з моменту внесення в реєстр платників податків, підписані та скріплені печаткою особи, яка не уповноважена платником податку здійснювати продаж товарів, є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Закон про ПДВ (168/97-ВР) не пов'язує право платника податку на отримання бюджетного відшкодування ПДВ із фактичним внесенням його до бюджету його постачальниками.

Несплата контрагентом податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Луцької ОДПІ на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2007 та постанову господарського суду Волинської області від 18.04.2007 у справі №05/43/16-2 (22-а-1573/07) слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Луцької ОДПІ залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2007 та постанову господарського суду Волинської області від 18.04.2007 у справі №05/43/16-2 (22-а-1573/07) –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.