за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення щорічної одноразової допомоги до 05 травня

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 07 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2006 року, -

У травні 2006 року ОСОБА_1 ( далі позивач ) звернувся до суду з вказаним позовом. Зазначав, що є учасником бойових дій і відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на одноразову щорічну допомогу до 5-го травня у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, однак протягом 2003-2005 років допомога виплачувалась не у повному обсязі, тому просить стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги у розмірі 1898 грн. 75 коп.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 07 червня 2006 року позовні вимоги частково задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік у сумі 1410 грн. У задоволенні позовних вимог позивача про стягнення щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2003-2004 роки у сумі 488 грн. 75 коп. відмовлено у зв’язку з пропущенням строку звернення до суду.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2006 року залишено без змін постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 07 червня 2006 року.

Відповідач просить скасувати ці судові рішення і постановити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення –скасуванню з постановленням нового рішення з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є учасником бойових дій та відповідно до вимог частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня має право на одержання разової грошової допомоги у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

У 2003 році позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 90 грн., у 2004 році –120 грн., у 2005 році 250 грн. з урахуванням обмежень, встановлених Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення розміру щорічної допомоги суперечить вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , крім того, звуження змісту та обсягу цих гарантій шляхом прийняття нових законів або внесенням змін до чинних законів є порушенням статті 22 Конституції України.

Однак з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись неможна виходячи з наступного.

Статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Проте звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , оскільки цей Закон був прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та був чинний протягом 2005 року на період проведення спірних виплат.

Таким чином, виплативши позивачу одноразову щорічну допомогу до 5 травня у розмірі, встановленому Законом України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та на підставі діючого на час виникнення спірних правовідносин закону.

За таких обставин у судів, що розглядали дану справу не було підстав визнавати дії відповідача незаконними.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 229, 230, 231 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради задовольнити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 07 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2006 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення щорічної одноразової допомоги до 05 травня відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у випадках, з підстав, у строки та в порядку, визначених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.