Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2007 року

у справі №2а-3994/07

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2008 року

у справі №22-а-1944/2008

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 06.07.2007 року №0001081702/0, від 02.08.2007 року №0001081702/1 та від 11.10.2007 року №0001081702/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 42157,95 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2007 року (суддя –П’янова Я.В.), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2008 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Шевцова Н.В., судді –Бенедик А.П., Кононенко З.О.), позов задоволено.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій обґрунтовано посиланнями на те, що кошти, які надходили транзитом на розрахунковий рахунок позивача за договорами комісії, платника єдиного податку, не є його власністю, оскільки вони підлягали обов’язковому перерахуванню відповідній третій особі, а тому ці кошти не є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і для нарахування єдиного податку ці кошти не включаються до бази оподаткування.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Орджонікідзевському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва"в частині визначення виручки для цілей оподаткування.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений у акті перевірки від 25.06.2007 року №824/17-2532019559, про порушення позивачем вимог ст. 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва"від 03.07.1998 року №727/98 (зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року №746/99 (746/99) ). Такий висновок пов'язаний з тим, що позивач у ІІ кварталі 2004 року занизив обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на 907428,92 грн. та перевищив його граничний обсяг, зважаючи на що з 01.07.2004 року мав перейти на загальну систему оподаткування, чого ним зроблено не було.

Зазначеним Указом Президента України №727/98 (727/98) запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, пункт перший статті 1 якого надає фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Згідно з положенням п. 4 ст. 1 Указу під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Статтею 5 Указу встановлено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Зміст наведених правових норм свідчить на користь висновку, що позивач, отримавши на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений Указом №727/98 розмір виручки, повинен був перейти на загальну систему оподаткування.

Оцінюючи правомірність донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб, суди залишили поза увагою той факт, що законодавець пов’язує перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах з наявністю таких обставин як здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців –платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків.

Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Оскільки суди попередніх інстанцій не з’ясували всіх обставин справи, яка розглянута з неправильним застосуванням вимог чинного законодавства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до приписів ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені чинним процесуальним законодавством засоби для забезпечення з’ясування всіх обставин у справі, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2007 року у справі №2а-3994/07 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2008 року у справі №22-а-1944/2008 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.