розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року у справі №А37/275-07 за позовом прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі"про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

У червні 2007 року прокурор Жовтневого району м. Дніпропетровська звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі"про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця в 2006 році в сумі 273066грн.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2007 року позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року постанова суду першої інстанції скасована та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначене вище судове рішення, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

У відзиві на касаційну скаргу МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі"зазначає, що постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009 р. було прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не було виконано всіх заходів по працевлаштуванню інвалідів, а тому він повинен сплатити адміністративно-господарські санкції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки відповідач є суб’єктом електроенергетики, тому на нього поширюються вимоги Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , ч.8 ст. 21 якого передбачено, що створення робочих місць для працевлаштування інвалідів провадиться підприємствами електроенергетики в розмірі чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві, а оскільки на підприємстві було лише 725 таких осіб, то відповідно повинно було бути працевлаштовано 29 інвалідів, а фактично працювало 68 осіб, яким було встановлено інвалідність.

Однак, такі висновки судів обох інстанцій є передчасними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, затвердженого Міністерством праці України №338 (z1671-04) від 29.12.2004р. (Ф№10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників МКП "Дніпропетровські міські теплові мережі" у 2006 році склала 2337 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону № 875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 93 особи. Фактично на підприємстві відповідача у 2006 році були працевлаштовані інваліди в кількості 68 осіб.

У відповідності з ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частинами 1 і 2 ст.20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.3 ст.181 цього Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відноси відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Не можна залишити поза увагою те, що згідно ч.8 ст. 21 Закону України "Про електроенергетику"створення робочих місць для працевлаштування інвалідів провадиться підприємствами електроенергетики в розмірі чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві.

Однак, в матеріалах справи відсутні дані про те, яка саме чисельність працівників на підприємстві відповідача у 2006 році була зайнята у непромисловому виробництві.

Виходячи з наведеного, судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які впливають на правильність вирішення справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи не з’ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та не дають можливості суду касаційної інстанції визначитися в правильності правової оцінки обставин у справі.

Відповідно до ст. 227 КАС України підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.