ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"08" квітня 2010 р. м. Київ К-54043/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Рецебуринського Ю.Й.
Суддів: Гашицького О.В.
Лиски Т.О.
Сороки М.О.
Штульман І.В.
Секретар судового засідання Синюшко М.Л.
за участю представників:
позивача: не з’явились
відповідача: не з’явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення аборгованості допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 травня 2009 року та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про зобов’язання відповідача перерахувати на її користь доплату на оздоровлення за 2003-2005 та 2007 роки.
Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 травня 2009 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року, позов задоволено.
Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради, не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
ОСОБА_4 надіслала заперечення на касаційну скаргу, в якій просила залишити рішення попередніх інстанцій без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачка є евакуйованою із зони відчуження у 1986 році та належить до 2-Б категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі три мінімальної заробітної плати, який визначається на момент здійснення виплати.
Наявність такого права у позивачки є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46).
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли до правильних висновків, що при визначенні розміру допомоги позивачеві застосуванню підлягають не положення постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996р. (836-96-п) та № 562 від 12.07.2005р. (562-2005-п) , а Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .
Доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів до уваги не бере, оскільки вимоги позивача згідно ч. 1 п.4 ст. 268 Цивільного Кодексу України відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється.
Колегія суддів також не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій прийнято законні та обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 221, 223- 224, 230- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 травня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський Судді О.В. Гашицький Т.О. Лиска М.О. Сорока І.В. Штульман