ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"06" квітня 2010 р. м. Київ К-11478/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова М. О.,
при секретарі судового засідання Титенко М.П.,
представники сторін по справі в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Глазген–Україна" на постанову Господарського суду Львівської області від 13.10.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 по справі № 5/2298-18/50А
за позовом Дочірнього підприємства "Глазген–Україна"
до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Дочірнє підприємство "Глазген–Україна" (далі позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі – відповідач, ДПІ, орган податкової служби) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.10.2005 № 0013781630/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 10 % (454,20 грн.) за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 4 542,10 грн. на 30 календарних днів.
Постановою Господарського суду Львівської області від 13.10.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 по справі № 5/2298-18/50А, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Судові рішення обґрунтовано тим, що в порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 згідно Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) позивач не сплатив суму податкового зобов’язання, визначеного ним у податковій декларації за грудень 2004 року, тому органом податкової служби правомірно стосовно до Підприємства штрафі санкції згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому суди зазначили, що датою погашення заборгованості необхідно вважати дату фактичного погашення заборгованості, а не заву платника податку про проведення взаємозарахування зобов’язань з податку відповідно до Порядку проведення розрахунків щодо відшкодування сум ПДВ у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку, оскільки вказаним Порядком передбачено сукупність дій учасників проведення розрахунків, і лише за наявності виконання всіх передбачених дій можна вважати заборгованість погашеною.
Не погодившись із судовими рішеннями, позивач (Підприємство) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, як і рішення місцевого господарського суду, вказаним вимогам не відповідає.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово –господарської діяльності Підприємство 20.01.2005 подало до органа податкової служби податкову звітність (декларацію з ПДВ) за грудень 2004 року. Відповідно до податкової декларації з ПДВ у позивача виникло податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 4 542,00 грн. До виникнення поточного зобов’язання позивач на виконання Протокольного рішення (схема) від 25.02.2005 повідомив про проведення взаємозарахування зобов'язань з ПДВ. Крім того, судами було встановлено, що згідно платіжного доручення від 29.12.2004 позивачем було сплачено ПДВ за грудень 2004 року в сумі 4 542,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди послались на те, що на момент платежу податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2004 року (29.12.2004) за обліковою карткою позивача рахувався податковий борг в сумі 9 269,53 грн., тому у відповідності з п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", положеннями якого визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, кошти, що надішли від Підприємства за поточні податкові зобов’язання були зараховані до бюджету як направлені на погашення податкового боргу, що виник раніше. Також суди зазначили, що Протокольне рішення (схема) про проведення розрахунків щодо відшкодування сум ПДВ у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку було погоджено УДК у Львівській області, ДПА у Львівській області, ДПІ у Галицькому районі м. Львова, ВДК у Галицькому районі м. Львова, кредитором та боржником лише 25.02.2005 –поза межами строку сплати податкового зобов’язання протягом визначених законодавством граничних строків сплати (30.01.2005).
Згідно із п. 3 ч. 1, ч.3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових) платежів у встановлені законами терміни.
Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .
Виходячи із змісту пп. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
Згідно із пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Пунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ (в редакції Закону України від 20.02.2003 № 550-ІV (550-15) ) визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях. Законом України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом.
З врахуванням зазначеного судам попередніх інстанцій слід було встановити, чи дійсно сума платежу з ПДВ в розмірі 4 542,00 грн., яка була сплачена позивачем 29.12.2004 згідно платіжного доручення, була сплачена за період (грудень 2004 року), за який позивачу за прострочення строків сплати узгодженого податкового зобов’язання визначено суму штрафу, що складає предмет спору.
Крім того, відповідно до наказу ДПА від 10.08.2005 № 327 "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" (z0925-05) за результатами проведення зазначених перевірок фінансово –господарської діяльності суб’єктів господарювання оформлюється акт, який підтверджує проведення даної перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
Пунктом 1.7 зазначеного Порядку визначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
З огляду на викладені положення законодавства, судами безпідставно не взято до уваги посилання позивача на порушення процедури прийняття оскаржуваного податкового повідомлення –рішення, що не дає змоги встановити обґрунтованість, правомірність та правильність здійсненого податковою інспекцією нарахування фінансових санкцій.
З огляду на наведене судові рішення першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити встановлені законом заходи для повного встановлення обставин у справі та в залежності від встановленого і у відповідності із законом вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Глазген–Україна" задовольнити частково.
Постанову Господарського суду Львівської області від 13.10.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2007 по справі № 5/2298-18/50А скасувати.
Справу № 5/2298-18/50А направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась Судді Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко М.О. Федоров