розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2008 року у справі №22/129 за позовом суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Ленінського району м. Полтави, за участю прокурора Ленінського району м. Полтави, про визнання вимоги нечинною,-

У квітні 2007 року СПД ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсною вимогу Управління Пенсійного фонду України Ленінського району м. Полтави № 20 від 05.03.2007 року.

Постановою господарського суду Полтавської області від 24 січня 2008 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2008 року постанова господарського суду Полтавської області від 24 січня 2008 року скасована та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначене вище судове рішення суду апеляційної інстанції, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, ФО ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності, у відповідності до вимог Указу Президента України від 03.07.1998р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) в редакції Указу Президента України від 28.06.1999р, №746/99.

Преамбула Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"№1058-ІУ від 09.07.2003р. (1058-15) , розробленого відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Основ законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) ", визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахування і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно ст. 1 вказаного Закону страхувальники –це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Сфера дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) поширюється на відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а також платники страхових внесків (ст. 5 Закону №1058- ІУ).

Роботодавцями згідно з п. 1 ст. 14 цього Закону є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань, громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1,10, 15 статті 11 цього Закону.

Статтею 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Частина 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"передбачає, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у п. 1 ст. 14 цього Закону, є календарний місяць.

Відповідно до пп. 1 ч. 8 розділу XV "Прикінцеві положенні" Закону №1058- IV (1058-15) страхові внески, що перераховуються до солідарної системи сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і у порядку, визначених цим Законом та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) для відповідних платників збору.

Статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 1 цього Закону платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особі.

Стаття 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що для платників збору, визначених п.п. 1 та 2 ст. 1 цього Закону встановлюються ставка збору в розмірі 32,3 відсотки від об'єкта оподаткування. Указ Президента України від 03.07.1998р. "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) в редакції від 28.06.1999р. № 746/99 передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

до Державного бюджету України - 20 відсотків;

до місцевого бюджету - 23 відсотки;

до Пенсійного фонду України - 42 відсотки:

на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Вказаним вище Указом Президента України регулюються відносини, що складають систему оподаткування. Страхові ж внески не відносяться до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування.

Правовідносини, що виникають між суб’єктами системи державного пенсійного страхування, регулюються Законом України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) . Відповідно до статті 5 цього Закону дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Тобто, відповідно до приписів Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV (1058-15) , іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування або звільнення від їх сплати

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності й інших осіб, включаючи юридичних і фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що оскільки обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності, тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.