Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим

на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2007 року

та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2007 року

по справі № 2-19/1366-2007А

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Новожиловський"

до Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В січні 2007 року СТОВ "Новожиловський" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000312301/0 від 11.12.2006 року в сумі 56 713,00 грн.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2007 року у даній справі позов задоволено; визнано нечинним спірне податкове повідомлення-рішення, з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п. 17.2 ст. 17 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон №2181).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було подано 21.11.2006 року уточнюючий розрахунок податкового зобов’язання з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок до початку проведення перевірки (23.11.2006 року) податковою інспекцією.

В результаті перевірки СТОВ "Новожиловський" податкова інспекція, посилаючись на несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов’язання за уточнюючим розрахунком прийняла податкове повідомлення-рішення №0000312301/0 від 11.12.2006 року про застосування штрафних санкцій по податку на додану вартість в сумі 56 713,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення виходили з наступного з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.1.29 ст. 11 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та Згідно абз.2 п.4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість з операцій продажу товарів (робіт та послуг), виготовлених на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271 (271-99-п) встановлена відповідальність сільськогосподарських виробників за нецільове використання коштів у вигляді стягнення коштів до Державного бюджету України, а податковим органом застосовано до відповідача інший вид відповідальності –штрафні санкції, що не передбачено чинним законодавством.

Колегія суддів вважає також безпідставним посилання відповідача на порушення судами норм п. 17.2 ст. 17 Закону №2181, оскільки суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що правовими положеннями цього закону не встановлені граничні строки виплати суми згідно уточнюючого розрахунку, натомість акцентується увага на тому, що платник податків повинен самостійно виявити факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів до початку перевірки контролюючими органами, що позивач і зробив надавши податковому органу уточнюючий розрахунок, самостійно донарахувавши суму податкових зобов'язань, а виплату здійснив 30.11.2006 р., що не є порушенням вказаного Закону. Як вбачається з системного аналізу вказаної статті Закону №2181 (2181-14) , законодавець ставить в залежність момент здійснення сплати самостійно донарахованої суми податкових зобов'язань до звітного періоду.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим відхилити.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2007 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2007 року по справі №2-19/1366-2007А залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.