розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Чоп-Транс-1" на постанову господарського суду Закарпатської області від 18 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2009 року у справі №8/66 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Чоп-Транс-1" до Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі про визнання недійсною та скасування вимоги, -

У лютому 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Чоп-Транс-1" звернулося в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі, в якому просило скасувати вимогу відповідача від 04.01.2008 р. про сплату боргу у сумі 202092,39 грн., скасувати рішення відповідача №319 від 06.11.2007 р. про застосування фінансових санкцій за донарахування сум своєчасно не обчислених та не сплачених внесків у сумі 203157,19 грн.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 18 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2009 року, позовні вимоги задоволені в частині скасування вимоги відповідача від 04.01.2008 р. в сумі 54849,74 грн. та рішення відповідача №319 від 06.11.2007 р. в сумі 116446,94 грн.

Справа № К-52250/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями товариство з обмеженою відповідальністю "Чоп-Транс-1" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Управлінням Пенсійного фонду України в Ужгородському районі з 27 по 28 вересня 2007 р. була проведена позапланова перевірка правильності обчислення, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов’язань зі збору та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування товариства з обмеженою відповідальністю "Чоп-Транс-1".

За результатами вказаної перевірки був складений акт від 02.10.2007 р. б/н, в якому зазначено, що в результаті перевірки позивачу донараховано зобов’язання зі збору 2,52 грн.; донараховано страхових внесків -202092,39 грн.

Оскільки в рахунок сплати страхових внесків зараховано 42% від сплаченого єдиного податку на загальну суму 51468,49 грн., то згідно з актом перевірки, недоїмка зі сплати страхових внесків становить 150623,90 грн. станом на 01.09.2007 р.

На підставі акту перевірки Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі сформувало та надіслало позивачу вимогу №Ю-870 від 04.01.2007 р. про сплату боргу на суму 202092,39 грн. та застосувало до нього фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за які донараховано ці суми на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", що становить 203157,19 грн. згідно рішення №319 від 06.11.2007 р.

Судами встановлено, що ТОВ "Чоп-Транс-1" зареєстроване в Управлінні Пенсійного фонду України в Ужгородському районі, як платник збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, визначений ст.. 1 Закону України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , а з 01.01.2004 року, як платник страхових внесків відповідно до ст..15 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" –цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи пенсійного страхування, дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.1 ст. 14 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" роботодавці –юридичні та фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру –являються страхувальниками, тому, відповідно до ст..15 Закону вони є платниками страхових внесків до солідарної системи Пенсійного фонду України.

Згідно п.п. 11.11 "Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України" (z0064-04) (затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року) платники, які зазначені в и.п.2.1.2 п.2.1, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах) щомісяця складають у двох примірниках розрахунок сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, за формою згідно з додатком 23 Інструкції (z0064-04) , в якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків, однак ТОВ "Чоп-Гранс-1", подавалися звіти без нарахування страхових внесків на оплату праці найманих працівників.

Отже, ТОВ "Чоп-Транс-1", яке використовує працю найманих працівників зобов’язане нараховувати та сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду в розмірі, встановленому законодавством від сум фактичних витрат на оплату праці працівників.

У статті 18 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" чітко зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку. Встановленому цим Законом; п.6 ст.18 встановлюється, законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків чи звільнення від їх сплати, а п.4 ст. 18 встановлено, що страхові внески не включаються в склад податків, інших обов’язкових платежів, які складають систему оподаткування і на ці внески не поширюється податкове законодавство.

Таким чином, посилання на Указ Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва" №727 від 03.07.1998 року (727/98) , як на підставу звільнення від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України є безпідставними.

Відповідно до прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове, державне пенсійне страхування" (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність з цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно ст. 4 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року визначено, що законодавство про пенсійне страхування базується на Конституції України (254к/96-ВР) , складається з основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) прийнятий відповідно до п. 4 Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що згідно положення ч. 1 ст. 19 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" всі платники незалежно від форм власності та господарювання, а також від обраної системи оподаткування зобов’язані нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці працівників та допомоги по тимчасовій непрацездатності страхові, внески у розмірі 32% та сплачувати їх у встановлені стоки та в повному обсязі.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чоп-Транс-1" –відхилити.

Постанову господарського суду Закарпатської області від 18 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2009 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.